Header Ads

На Шумщині поховали 43-річного учасника АТО

У Шумському районі поховали 43-річного учасника АТО Олександра Пилип’юка.

З 2015-го року чоловік ніс службу у військовій частині в Старичах Яворівського району Львівської області, а торік підписав контракт і подався захищати нашу землю на Донбасі.
«Олександр був людиною неймовірно доброї і світлої душі! Щирий патріот! Тільки подумайте: навіть словом не попросив свого рідного брата-сільського голову «відмазати» його від війни, а взяв повістку і пішов воювати!» — розповідають у селі Биківці, що на Шумщині. З 2015-го року чоловік ніс службу у військовій частині в Старичах Яворівського району Львівської області, а торік підписав контракт і подався захищати нашу землю на Донбасі. Воював у складі 128-ої окремої гірсько-піхотної Закарпатської бригади.  Нещодавно його відправили у штаб бригади в Мукачеве, 18 лютого мав приїхати додому у відпустку, повернутися на роботу, та не судилося. 13 лютого під час несення варти в Олександра раптово зупинилося серце… 16 лютого його поховали з військовими почестями у рідному селі.
— Вперше Сашка призвали у квітні 2015-го. Принесли повістку — не став заперечувати. Односельці шкодували його відпускати в пекло війни, радили поїхати за кордон, але він сказав, що не буде підставляти нашого молодшого брата  Юрія, який на той час працював сільським головою у нашому селі, — каже сестра учасника АТО Наталя Василівна. — «Якщо я ховатимусь за брата, то ніхто у селі не захоче іти воювати, але ми мусимо захистити нашу землю!» — казав Сашко. Прикро, але через рік після того Юрій помер від онкології. Сашко саме був у відпустці, ледве витримав горе, на похороні брата йому стало зле. Нас у батьків було четверо, ще маю сестру, а брати, на жаль, на цвинтарі…
Оскільки за освітою Олександр ветлікар, добре знався на медицині, тому після призову його залишили у військовій частині допомагати у медпункті. Ставив крапельниці, робив уколи військовим, при необхідності надавав першу медичну допомогу після посилених тренувань на полігоні.
— Двічі по півроку був у Старичах, повернувся додому, а торік у серпні вирішив укласти контракт зі ЗСУ. «Навіщо добровільно ідеш на смерть?!» —  дивувалися його друзі, — згадує Наталя Василівна. — «Хто, як не ми захистить нашу державу?!» — відповідав. Вірив у перемогу України над російським загарбником, казав, що коли вчергове піде воювати, то вже буде кінець війні. А загалом Сашко не хотів розповідати про пережите на Донбасі. У зоні АТО був водієм БМП. Телефонував до матері, батька, до нас із сестрою, просив не хвилюватися за нього. Запевняв, що далеко від лінії вогню, але насправді ніс службу за півтора кілометра від передової. Неподалік воював односельчанин Роман Шевчук. Лише якось зізнався, що по них стріляли з 22-ої до 5-ої години ранку, небо було червоне…
Торік наприкінці листопада гостював удома. 12 лютого я розмовляла з Сашком по телефону. Два дні до того його номер не відповідав. «Що сталося?» — перепитала я, коли нарешті почула його голос. «Не хвилюйся! Я вже на мирній території, тут уже ніщо не загрожує», — відповів. 18 лютого Сашко мав бути вдома, хотів повернутися в навчально-виховний комплекс у нашому селі, де працював техпрацівником, але… Пішов у наряд, там йому стало зле, товариші надавали допомогу, лікар супроводжував його до лікарні, але дорогою він помер… Сашко ніколи не скаржився на здоров’я, хоча й страждав від гіпертонії. Завжди носив із собою тискомір, пігулки і сам себе лікував. Але біль від втрати брата, жахіття війни залишили свій відбиток. Серце не витримало… Обширний інфаркт. Останньою із Сашком говорила мати. Хотів додому, готував подарунки племінникам, яких у нього шестеро. Брат не мав своєї сім’ї, тому дуже любив наших дітей. Цьогоріч на Різдво кожному племіннику надіслав за коляду по 500 гривень. Був дуже щедрий і добродушний!
Після смерті Олександра до його рідних приїжджало керівництво районного військкомату, висловило співчуття і взяло на себе організацію похорону з усіма військовими почестями. Труну з останками учасника АТО односельці зустрічали на колінах, побратими несли її на плечах на цвинтар. Молилися за упокій душі Олександра шість священиків та чи не усі мешканці Биківців.
— Олександр присвятив себе людям, роботі, захисту України, — каже в.о. старости села Биківці Надія Мартинюк. — Він був дуже хорошою людиною, професіоналом своєї справи. Свого часу здобув освіту ветеринара, якийсь час працював за фахом у місцевому фермерському господарстві, але після реорганізації залишив роботу і влаштувався техпрацівником у Биковецькому НВК. Хоч останні роки не працював ветлікарем, але односельці кликали його, якщо потрібна була допомога. Жодного разу нікому не відмовив — чи кликали його вдень, чи вночі. З ним було дуже просто і легко спілкуватися, вирішувати справи. Завжди брав участь у благоустрої села. Хоча Олександр не надбав маєтків, але допомагав багатьом зводити житло, а своїми вчинками, добром і щирістю посадив духовний сад. Світла пам’ять нашому Герою!

Новини партнерів

Loading...
На платформі Blogger.