Продовження. Перша більшовицька окупація.
2 червня більшовицькі війська 5-го Таращанського полку під командуванням Пимона Кабули вступили у Кременець. На станції було захоплено 18 ешелонів зі зброєю та спорядженням, які не вдалося вивезти українцям. Зразу ж, за зразком попереднього досвіду, більшовики почали формувати свої органи влади у формі повітового революційного комітету, який очолив колишній матрос Василь Рикун. Міська більшовицька організація на цей час складалася в основному із євреїв (А. Мордиш, Г. Бровер, Д. Лізак). На початку червня у Кременці скликається перший повітовий з’їзд Рад, на якому ухвалюється рішення забезпечити Червону Армію продовольством, фуражем, кіньми, а також розпочати заготівлю хліба для робітників Петрограду, що юридично розпочало процес продрозкладки, а фактично перетворилося у елементарний грабунок селянства. Повітовий з’їзд у прийнятій резолюції визнавав владу робітничо – селянського уряду України та зобов’язувався провести мобілізацію населення. 7 червня 1919 року виходить перший номер газети «Кременецкая комуна», редакція та друкарня якої знаходилася у тому ж приміщенні ревкому. Розпочалася і активна господарська діяльність, яка була спрямована на відбудову господарства Кременця, зруйнованого в ході військових дій та розрухи та налагодженні життя жителів міста. Роботу в цьому напрямку здійснював відділ комуністичного міського господарства. На печатці ревкому була зображена зірка з серпом і молотом посередині та надпис по колу «Кременецький уездн. воен. рев. комитет».12 – 16 червня відбувся І Волинський губернський з’їзд Рад, вибори до яких у Кременецькому повіті разом із Рівненським та Острозьким були найбільш проблемними. Це пояснюється активним антибільшовицьким рухом, внаслідок чого було оголошено надзвичайний стан.
Але головною рисою цього часу став «червоний терор», який здійснювався через ЧК, комісаром якого був моряк без ніг. Метричні книги цього часу рясніють наступними записами: «21/3 УІ – 23У/5УІ – убиті під час перестрілки один чоловік і одна жінка невідомого призвіща, пох Монастир. кл.;11/24-12/25 VI – житель м. Крем., Іван Демидович Величко, вбитий, пох. Туницьке кл.;11/24-12/25 VI – поховано труп убитої жінки, невідоме призвіще і проживання, пох. Туницьке кл.;17/30 VII – 28 VIII /10 IX – викладач Крем. Комерційного училища Борис Діонісійович Крилович, убитий в М. Дубно більшовиками. Похований на погості монастиря біля дзвіниці.»
Комісари не зупинялися перед насильством щодо жінок, як наприклад було задушено дружину полковника Рушчевського за те, що не сказала, де її чоловік. Прагнули знайти та стратити єпископа Кременецького Діонісія, але його надійно сховала одна із кременецьких міщанських родин. Більшовики щоденно з приходом ночі розпочинали грабунки і обшуки, причому часто безконтрольні для самої ж влади. Так, під час грабежу єврейського магазину, командир артилерійського підрозділу більшовиків, сам із бувших офіцерів, вдарив нагайкою одного з грабіжників, за що поплатився життям. У місті був голод, магазини обікрали. Торгівля припинилася, праці не було.
Врешті-решт, після того як у якості заручників у Дубно було перевезено десять заручників – кременчан з числа колишніх військовослужбовців царської армії та там їх і розстріляно(їх тіла було перевезено у Кременець і поховано біля входу у Богоявленський монастир коло дзвіниці Святого Іова, де на хресті були викарбувані слова «Мы жили, потому что Ты хотел, Мы умерли, потому что Ты велел. Тепер спаси нас, потому что Ты можеш», та зруйновано радянською владою у 60-тих роках), терпіння жителів міста урвалося. Мешканці організували відділ самооборони, до якої належали чоловіки віком до сорока років. Основу повстанського полку становили знову ж таки колишні військовослужбовці російської армії, які зрозуміли, що подібним чином більшовицька влада їх переб’є поодинці. 2 серпня повстали Кременецький, Староолексинецький та Вишневецький відділи під командуванням підполковника Сергія Висоцького та Володимира П’ятенка. Вони вигнали більшовиків з Кременця, арештували 96 чекістів та червоноармійців та розстріляли їх за містом за вироком повстанського суду. На початок серпня повстанський загін під командуванням Висоцького згадується генералом М. Капустянським під Ямполем як складова частина армії УНР, причому він відмічає її досить високу бойову кондицію. Щось там у повстанців не повелося, крім того до Кременця наближалися польські війська. З огляду на можливе повернення більшовиків, від повстанців, за посередництва місцевого ксьондза Михайла Бєлєцкого, було вислано делегацію у складі В. П’ятенка та Б. Леха до командира польської дивізії Кралічка, яка стояла в Бродах. Після переговорів, які відбулися в Бережцях, відділ польської армії під командуванням поручника Кульчицького 6 серпня увійшов в Кременець. Через декілька днів у місто прибула 6-та польська дивізія генерала Кралічка. Під Новоставом за Ямполем поляки розгромили 5-й Таращанський та 6-й Волинський більшовицькі полки.
Населення міста в цей час терпіло досить сильні злидні, категорія незабезпечених була досить таки великою, і на межі 1919-1920 років у місті працював Американський допоміжний комітет який роздавав населенню одяг, як наприклад костюми чоловічі та жіночі, простині, наволочки, чулки, сандалі, тканини на білизну, рушники, булавки, марлі.
Започатковувалася нова цивільна влада. Староство організовував Лясота, бургомістром призначено Антона Роієвського. Відновлювалося господарство та торгівля, в обігу були польські марки, царські рублі та австрійські крони. Після організації староства Лясота був переведений, а староство у 1919-1920 роках очолювали Вішнєвський, Губерт та Ян Болєв. На початку 1920 року бургомістром став Віктор Павловський.
У місті встановилася польська влада: прийшов новий окупант, який для кременецьких міщан на даний час виявився гарантом стабільності перед «червоним терором».
Далі буде ...
