Header Ads

На Кременеччині люди можуть лишитися без дороги і криниці

Жителі села Малі Зеблази можуть лишитися без дороги і  без криниці - пише kremenets.city.
Стара криниця у Малих Зеблазах, котру майже сотню років тому копали всім селом невдовзі може стати приватною. Чи вдасться селянам поділити шматок землі із криницею у Малих Зеблазах із новим сусідом, невдовзі покаже суд, чергове засідання відбудеться днями. А ось чому так сталося і хто хоче приватизувати криницю, жителі розповідають у листі, з яким звернулися в місцеву газету "Діалог"

Лист від мешканців «Конфлікт у Малих Зеблазах»

"Просимо вас допомогти в конфлікті, який може перерости в трагедію в селі Малі Зеблази.
Влітку 2005 року, у нашому селі купив господарство тернополянин Сергій Литвиненко. Навпроти купленої ним садиби мешкала Любов Гібська. Жінка першою в селі взялася йому допомагати і навіть готувала їжу. Та вже в кінці вересня почалися перші конфлікти між жителями села та новим мешканцем.
Сергій, розібравши дерев’яний дах, почав ставити металевий. Оскільки він приїжджав ремонтувати цей дах завжди з обіду і просто закидав дроти на стовп, то світло на нашій вулиці або сильно мигало, як на дискотеці, або ледь-ледь жевріло. Ми терпіли цілий місяць. За цей час у когось згорів запобіжник від телевізора, хтось скаржився, що згорів холодильник, а хтось не міг включити січкарню чи бурякорізку, аби впоратися із звичною роботою на селі. А коли спробували поговорити із ним, щоб переніс свої роботи на весну, коли довший день, або зробити так, щоб наш  куток села мав змогу включити світло хоча б в будинках, де є діти чи старі люди, розмова не склалася. До цього траплялося навіть так, що вибивав трансформатор, а якось і зовсім спалахнув, приїжджали електрики. На нашій кінцевій вулиці усього 8 будинків. Прийшли до Сергія майже всі мешканці, намагалися порозумітися. Але він лише з цього посміявся. Вигнав із подвір’я і сказав, що  робитиме те, що вважає за потрібне.
"Та вже в кінці вересня почалися перші конфлікти між жителями села та новим мешканцем"
Лише тоді ми зрозуміли, що за людина приїхала в наше село. Але це було лише початком наших бід. Щоправда тоді у РЕМі його змусили поставити щит, тож більше в нас проблем із світлом не було. Але, мабуть, вже тоді цей чоловік задумав як нам за це помститися.
Далі почалися проблеми через дорогу. Між садибою Сергія і тітки Люби проходить дорога до наших будинків. Раніше тією стороною до городів їхали кіньми, а тепер залишилася просто велика стежка. Тією дорогою люди ходили не один десяток років.  Аж раптом він почав накидати гіляки, коріння, виносити усілякий мотлох і кидати усе на стежку.
Посварилася з ним і тітка Люба, казала, що образив він її. Якось в розмові вона зізналася, що коли вона помре, то її господарку забере той чоловік. Син має будинок в Білокриниці, а тут, як вона казала, закуток, де він мешкати не планував, а синові потрібні гроші, то й віддасть її хатину за копійки.
Коли поховали тітку Любу, пан Литвиненко почав рішучий наступ. В однієї із сусідок за одну ніч виросла сосна на межі, в іншої ще якісь дерева, а дорогу зовсім засипав гілляччям.
Ми звернулися до голови Чугалівської сільської ради Раїси Ієрусалимець. Першого разу із заявою про допомогу. Прийшовши, вона особисто побачила це і навіть розкидала те гілляччя. Пообіцяла, що при зустрічі розбереться з ним, однак побачитись із таким сусідом дуже важко, адже він тут мешкав лише час від часу.
Тим часом син тітки Люби Олексій із Сергієм потоваришував. Ходили навіть разом до іншого сусіда просити підпис на приватизацію городу.
Невдовзі тернополянин прихопив город Н. Шушкевич і ділянку, котра належить сільській громаді, до того ж із дорогою та криницею, котра стоїть поблизу його господарства, де майже сотню років люди із села беруть воду. Усі з нашої вулиці та із центральної підтримували нас, і ми вдруге звернулися із заявою до сільської ради та землевпорядника Руслан Поліщука із проханням залишити два метри дороги і криницю для села, щоб ми мали змогу ходити і брати воду. Наше звернення розглянули та затвердили на сесії сільської ради, але Сергій на знак незгоди передав все до суду.
" Звернулися вдруге із заявою до сільської ради із проханням залишити два метри дороги і криницю для села, щоб ми мали змогу ходити і брати воду..."
Шановні читачі, ви будете здивовані, як і ми, але у Литвиненка знайшовся один єдиний свідок, це син покійної тітки Люби, нашої покійної, Олексій.
При останній комісії він кричав до людей в селі. Прикро, але Олексій забув, як сусіди всі гуртом постійно допомагали матері. Тепер він неправдиво свідчить, наче криниця належить Сергію, який купив господарство. Він не є родичем господаря, який і справді змурував криницю у 1920 році. Криниця завглибшки у 78 метрів і не треба багато розуму, щоб розуміти, що одна людина, на ту пору без техніки, не змогла б її змурувати, вивезти землю, привезти каміння та впоратися з усім сама. Криницю мурували багато людей, а старшим муляром серед них був Михайло інженер, допомагали Свідінський Степан, Кустовський Корній, Голуб Юрій, Васютинський, Гібський, і багато інших, їх вже немає, але в селі є їх діти.
Ми впевнені, що суд залишить тих два метри землі та  криницю сільським жителям.
З повагою – Марія Трещук с.Малі Зеблази та жителі села
Чугалівський сільський голова Раїса Ієрусалимець, каже що підтримуватиме свої мешканців і у суді, і за його межами, і взагалі дещо дивується, як така ситуація взагалі можлива, адже жодного погодження меж сільська рада не давала.
«Криниця, як була стільки років загального користування, такою вона й  повинна залишатися, як і дорога. Хоча, як називає її суддя, що це є просто собача стежка і в плані вона не зазначена. Як би цю дорогу не називали, але люди нею ходили споконвіку. Вона слугувала для людей переходом з Чугалів до Зеблазів та з Малих Зеблазів у Великі Зеблази, то ж ця стежка повинна бути. Погодження меж сільська рада не давала, і як цей Сергій Литвиненко це зробив ми не розуміємо. Як і того, як юстиція та  інженер-землевпорядник Юрій Шумбарець цього не побачили і зробили йому технічний витяг на приватизацію цієї ділянки. Для нас це невідомо. Тим більше, що йому територія дозволяє посунутися на кілька метрів. Ніщо не дає йому права встановлювати свої власні закони. А його дії є незаконними. Важливо, що на цій вулиці живуть інваліди, пенсіонери і ця стежка є необхідною для їх відвідування родичами.
Це не є його власністю. Раніше за ним рахувалися дев’ять сотих та сільська рада дала добро на 25 приватизації, хотіли зробити, як краще, думали буде обробляти, садити, але не думали, що стане така проблема. Тоді йому ніхто б і не давав цих 25 сотих, а лише 9, які рахувалися за господарем по земельно-кадастровій книжці.  
Що важливо, є підписи меж лише двох сусідів, а там де сільська рада, то їх просто не існує. Суд стверджує, що ми ущемляємо права людини. В договорі купівлі-продажу криниця також не зазначена. Але ми сподіваємося, що суд визнає неправомірними дії та підтримає людей.  Особисто я, землевпорядник та депутати сільської ради погодження не дамо», - каже Раїса Ієрусалимець
Землевпорядник Чугалівської сільської ради Руслан Поліщук підтверджує слова сільського голови. Каже, що він на боці закону і на боці мешканців села.
«Згідно із законодавством, приватизувати криницю чоловік не може. Мешканці Зеблазів написали заперечення від 30.08.2017. Зараз йдуть судові справи.
Я допомагаю людям зробити все згідно закону. Чоловік прихопив не лише дорогу, котра розділяє село, а й людську криницю,  до того, як провели водопостачання, там дійсно брали воду всім селом. Дуже хотілося б, щоб  не давали таких місць загального користування у приватну власність», - повідомляє Руслан Поліщук.
...

Новини партнерів

Loading...
На платформі Blogger.