Header Ads

Про тричі воскреслу королівську бібліотеку в Кременці

Коли відомий освітній діяч Правобережної України, видатний волинянин Тадеуш Чацький задумав відкрити у Кременці навчальний заклад, він найперше подбав про бібліотеку. І не про будь-яку, а королівську. 

Поставив собі за мету (і таки досяг її!) придбати для майбутньої Волинської гімназії унікальну колекцію останнього польського короля Станіслава Августа. За 15 тисяч червлених золотих він купив у головного спадкоємця короля Юзефа Понятовського бібліотеку, що складалася із 15680 томів каталога Альбертіні, бібліотечних шаф, а також мінералогічних колекцій і астрономічної обсерваторії. Тож коли першого жовтня 1805 року була відкрита Волинська гімназія, до послуг її викладачів і учнів стали ці королівські скарби. Якщо врахувати, що Тадеуш Чацький зібрав у своєму головному дітищі найкращих викладачів з Кракова, Вільно і Варшави, тож не дивно, що дуже швидко гімназія набула нечуваної популярності і за нею закріпилася слава «Волинських Афін».

Дарунки від княгинь та митрополитів

Хто тільки не поповнював фонди цієї бібліотеки. Найважливіші стародруки Т. Чацький отримав від княгині Теофілі з Яблонських — Сапеги: вона передала гімназії бібліотеку свого батька. Більшість книг з неї була надрукована до 1520 року: це так звані інкунабули. 2603 томи передав їй Ф. Мошинський, 1788 томів — Мікушевський, 144 книги — лікар Ян Лернета, 135 — Кенегунда Чацька. Софія Потоцька подарувала бібліотеці унікальну працю з орнітології, видану в Парижі 1802 року, разом із колекцією акварелей. Вдова професора Шейдта, першого керівника ботанічного саду Волинської гімназії, передала книгозбірні 912 томів з бібліотеки чоловіка.
У 1808-му митрополит Київський Серафим подарував їй стародрук «Острозької Біблії», надрукований Іваном Федоровим. Свої книги передав у Кременець і полководець Михайло Кутузов — вони склали окремий військовий відділ. А всього у фондах Кременецької бібліотеки було півтори тисячі інкунабул. У 1809 році Степан Русов у «Волинських записках» зазначав: «Волинська гімназія бібліотекою своєю не поступається будь-якому університету: всі манускрипти, класичні творіння, давні і рідкісні видання, які лише можна було розшукати в усьому тутешньому краї, зібрані сюди. Можна, однак, доповнити, що рідко який університет в Європі мав такі підручники…»
Неважко уявити, яке це справді було багатство, які скарби ховалися за склом бібліотечних шаф, що сягали стелі. У 1834 році бібліотеку перевезли в університет Святого Володимира (нині — Київський національний університет ім. Тараса Шевченка). У 1941-му її евакуювали на Урал, а після війни повернули назад до Києва. Нині книгозбірня Волинського ліцею зберігається у відділі рідкісної книги бібліотеки Національної академії наук України, вона є унікальною і має національну вартість. Книги стоять у тих же вікових шафах чорного та білого кольорів з витонченою різьбою і унікальними прикрасами зі слонової кості XVIII століття.
Кременчани любили проводити вечори в залах бібліотеки. Тут писали свої наукові праці історик Й. Лелевель, філолог Е. Словацький, професор природознавства В. Бессер, професор Айджейовський, поет Ю. Словацький. Останній, зокрема, писав із Дрездена до матері: «Запах тутешньої бібліотеки пригадав мені Кременецьку, і я весь час думав про Павла Ярковського».

Любив книжки і сіяв гвоздики

Про цього чоловіка хочеться сказати окремо. Про нього ходили легенди, а Юліуш Словацький часто згадував його в своїх листах. «Вістка про хворобу Павла викликала у мене масу почуттів… Згадується його помешкання у величезному, наповненому відлунням приміщенні. Цей мовчазний натовп духів, який був у книгах, і мільйони шепочучих голосів оточували його… Ця райдуга гвоздик, якою він насичував свої спокійні очі», — писав поет в іншому листі.
Павло Ярковський був першим бібліотекарем як гімназії і Кременецького ліцею, так і університету Святого Володимира в Києві, куди переїхав разом із бібліотекою. Він став одним з перших книгознавців і викладачів бібліографії в Україні. Робота в бібліотеці була основою, сенсом і справою всього його життя. Як стверджують сучасники П. Ярковського, цей чоловік забезпечував постійний живий зв’язок Кременця (треба думати, що згодом і Києва) з європейською наукою. Повний бібліографічний опис фондів книгозбірні, взірцеві каталоги вражали. Друкарні, котрі діяли тоді на Волині, зобов’язані були передавати бібліотеці зразки своєї друкованої продукції. Не в одного Ю. Словацького залишився в пам’яті образ «пана Павла, який господарював серед книг і квітів у бібліотечній залі». Бо людиною він був невтомною, здатною на самопожертву, закоханою в книжки. За його зовнішньою скромністю і замкнутістю ховався багатющий світ чоловіка особливого і дуже талановитого в бібліотечній царині. Похований Павло Ярковський у Києві.

Це дивне двадцяте століття

Коли у 1920 році діяльність ліцею в Кременці була відновлена, знову відкрилася і бібліотека. Польські магнати, а також нащадки колишніх його працівників, передавали їй цінні видання. Уже через п’ятнадцять років у книгозбірні ліцею було 10,5 тисячі книг.
На жаль, друга половина двадцятого століття стала періодом не стільки збагачення, скільки втрат бібліотечних фондів. Першого удару завдала їм війна. Частину книг знищили фашисти, іншу розібрали кременчани. Коли німців вигнали, містяни масово повертали збережені книги в бібліотеку. Вочевидь, ще діяло старе виховання і усталена мораль чужого не привласнювати. Наприкінці сімдесятих її вже не було.
У 1969 році педінститут із Кременця перенесли в Тернопіль. Але навіть тоді, як згадує нині директор Кременецької обласної гуманітарно-педагогічної академії Афанасій Ломакович, у бібліотеці ще залишалось багато раритетних видань. Зокрема 200-томна французька енциклопедія, прижиттєві видання творів Шевченка, Пушкіна…
Коли ж педінститут перебрався до обласного центру, книги ще якийсь час залишалися в Кременці. Частину з них перенесли на горище, вхід на яке не зачинявся, частина горами лежала попід стінами в коридорах. Хто що хотів, міг взяти. Охочих було чимало. Звісно, цього разу забирали не для того, щоб повертати.
А опікунка численних музеїв академії, старший викладач педагогіки і психології Валентина Шпак пригадує розповіді кременчан, які в серпні 1969 року вступали до педагогічного училища. Вони допомагали вантажити книги, коли їх нарешті взялися перевозити до Тернополя. Їх гамузом скидали на вантажівки. Як машини виїжджали на гору, до тернопільської траси, то зупинялися. Тут на них чекав гурт людей. Вони вилазили на кузов, перебирали книги і що припадало до душі — забирали. Чого і скільки осіло по кременецьких домівках у ті дні, нині ніхто не знає. Подумалось, що Павло Ярковський тоді, напевно, в гробі перевертався від болю і розпуки.

Досить заплющити очі…

Нинішня молода господиня бібліотеки Кременецької гуманітарно-педагогічної академії Юлія Стрельчук може багато розповідати і про історію закладу, і про розмаїття сучасних форм роботи, і про надходження книжок від теперішніх меценатів. Радіє: бібліотечний фонд уже сягає того рівня, що був у Кременецькому педінституті. Хоча визнає: якісний склад його не той. Тут уже все по-сучасному: поруч із книжками — комп’ютери, є доступ в Інтернет, електронні каталоги. Але справжнього бібліофіла в цих стінах заворожує не техніка, а наповнені книгами шафи, що, як і двісті років тому, тягнуться до стелі.
Це за вікнами бібліотеки час швидко минає та змінюється, а тут він ніби зупинився і дихає історією. Здається, заплющиш очі й побачиш, як за одним столом схилився над книгою Юліуш СловацькиЙ, за іншим над чимось зосереджено задумався професор Бессер, а там, у куточку, примостився над картою географ і мандрівник Микола Пржевальський (він служив у Кременці і відвідував його бібліотеку). А над усіма ними витає добрий дух Тадеуша Чацького і ніжний аромат гвоздик Павла Ярковського.
Магію цієї бібліотеки важко передати. Не втримуюсь і залишаю для неї свої «Тернопільські зустрічі». Буду щаслива, якщо знайдеться їм місце хоч у куточку котроїсь із цих високих шаф.
Галина САДОВСЬКА
Джерело: Вільне Життя
...

ДОШКИ ОГОЛОШЕНЬ


Новини партнерів

Loading...
На платформі Blogger.