Мати в чорній хустині… Над тілом сина, схилившись, плаче… Який біль у тих очах… Сестра поспішає востаннє побачити брата. Побратими, навіть не ховаючись, плачуть.
Вони досі не вірять: не встає, не жартує… Не віриться, що Руслана вже не побачиш, не відчуєш його підтримки, більше не заступить тебе своїми широкими плечима. Красивий, молодий, - ще жити і жити. Можна писати довго про його службу на війні. Лише скажу: за тим, що розповідали Русланові побратими і друзі, - у пеклі він вже побував.Помоліться за його душу. Спочивай з Богом, Герою! Герої не вмирають!
