105 років тому народився Зигмунт Румель – поет, публіцист, солдат, діяч польського антикомуністичного підпілля на Волині. «Дві Матері-Вітчизни голубили мою голову (…). Дві Матері-Вітчизни навчили мене мови», – написав він в одному зі своїх віршів.
[ads-post]Раніше в рубриці «Повернуті із забуття» ми публікували біографічні нариси діячів дубенського осередку Союзу збройної боротьби – 2 (далі СЗБ–2), написані на основі слідчих справ НКВС. Серед них був і текст про Броніслава Румеля, брата героя цього тексту.
Зигмунт Румель народився 22 лютого 1915 р. у Петрограді в родині Владислава та Яніни Румелів. Згодом сім’я переїхала до Києва. Як довідуємося із кримінальної справи, заведеної НКВС на Броніслава Румеля, 1918 р. Яніна Румель разом із синами Станіславом (1912 р. н.), Броніславом (1916 р. н.) та Зигмунтом виїхала до Варшави. Очевидно причиною виїзду стала нестабільна політична ситуація. 1920 р. Владислав Румель також залишив Київ разом із Військом Польським, що відступало. 1919 р. дружина з дітьми переїхала до Білостока, а 1920 р. родина об’єдналася у Кременці, де Владислав отримав посаду земельного комісара. 1921 р. знову переїзд – батько, як учасник польсько-більшовицької війни, отримав земельний наділ у військовій осаді Орлополь Кременецького повіту. Тут сім’я Румелів мешкала впродовж усього міжвоєнного періоду. В 1923 р. у них народилася донька Софія.
Зигмунт Румель навчався у Кременецькому ліцеї, у цей час винаймав кімнату в будинку, що колись належав родині Юліуша Словацького. Свої перші твори він опублікував у щомісячному часописі «Nasz Widnokrąg», який видавали самі учні. Як пише Януш Гмітрук у книзі «Zygmunt Rumel. Żołnierz nieznany», його вірші «кружляли серед колег, їх переписували і знали напам’ять. Він був поетом кременчан (…)».
Згодом навчався у Варшавському університеті, де разом із випускниками Кременецького ліцею видавав щомісячний додаток «Droga Pracy» до часопису «Życie Krzemienieckie». Водночас брав участь у громадському житті Волині, належав до поетичної групи «Волинь» та Волинського союзу сільської молоді (ВССМ). Співпрацював із часописом «Młoda wieś/Молоде село», який ВССМ видавав польською та українською в Рівному і Луцьку. Редактором видання був Антоній Гермашевський.
У 1938 р. Румеля направили до Волинської школи підхорунжих резерву артилерії у Володимирі-Волинському. У 1939 р. брав участь у вересневій кампанії. Потрапив у полон до Червоної армії, з якого вибрався завдяки тому, що представився рядовим. Потім переховувався в Дубні, де незабаром став членом польської підпільної організації Союзу збройної боротьби – 2. НКВС розбив мережу волинських осередків СЗБ у березні-травні 1940 р. – саме тоді відбулися масові арешти діячів польської конспірації. Зигмунту Румелю вдалося уникнути в’язниці.
Проте його прізвище неодноразово звучало під час допитів діячів дубенського осередку СЗБ, про що свідчать кримінальні справи, заведені НКВС, що нині зберігаються в Державному архіві Рівненської області. З них ми довідуємося, що Румель був одним із засновників осередку СЗБ у Дубні й інших волинських містечках.
Яніна Сулковська, арештована 24 березня 1940 р., на одному з допитів розповідала: «Я – Сулковская Янина вместе с Руммелем Зигмундом (енкаведисти часто записували прізвище Румеля з двома літерами м, – ред.), разговаривая о поражении польского государства, решили создать группу из людей могущих вести работу за восстановление польского государства. В первую очередь для этой цели я с Руммелем З. решили привлечь к работе антисоветской группы известных нам участников «Волынского союза сельской молодежи».
У Дубні мешкала Тереза Траутман, подруга Яніни Сулковської. Саме у Траутманів зупинився Зигмунт, коли прибув до Дубна. Туди ж приїхав і Піюс Залеський, якому Зигмунт довіряв. Вони вирішили знайти колишнього волинського воєводу Генрика Юзевського для координації подальших дій. Ходили чутки, що він евакуювався на Волинь із Лодзі, де мешкав напередодні війни. Аби з’ясувати, де перебуває Юзевський і як їм далі діяти, «Малий» (так називали Зигмунта Румеля діячі польського підпілля на Волині) разом із Піюсом Залеським вирушив до Варшави. Перед поїздкою вони побували в Антонія Гермашевського, який створював повітові осередки СЗБ.
Проте Румелю і Залеському не вдалося перетнути радянсько-німецький кордон. Із відмороженими ногами вони повернулися до Луцька й зупинилися в Леона Коваля – секретаря ВССМ. Через десять днів лікування Зигмунт Румель прибув до Дубна. За посередництвом Яніни Сулковської його викликав до себе Антоній Гермашевський.
На допиті в НКВС Антоній Гермашевський, якого арештували лише 15 березня 1941 р., свідчив: «Я встречался со своим знакомым подхорунжим бывшей польской армии, жителем гор. Кременец Тарнопольской области, Руммелем Зигмундом. Руммелю при встрече я подробно рассказал о том, что лично знаком с полковником Маевским, который является представителем Варшавского центра организации «Звензек Вальки Чинней» и который вместе с подпоручиками бывшей польской армии Потаповым (Єжи Потапов – емісар із Варшави, – ред.) и Бурдой (Ришард Бурда – заступник коменданта округу СЗБ у Луцьку, – ред.), пришел по заданию последнего для создания областного центра в гор. Ровно и в дальнейшем им руководить (…). [Румель] изъявил сам желание вступить в указанную организацию, я предложил ему пойти к Маевскому. Руммель на мое предложение согласился и таким образом я его завел к себе на квартиру, где Маевский от него принял присягу на верность организации (…)».
За наказом Тадеуша Маєвського Зигмунт Румель разом із Терезою Траутман займався організацією повітових осередків Союзу збройної боротьби, обоє були зв’язковими. Учасники підпілля налагоджували контакт між собою за допомогою шифру, розробленого Броніславом Румелем.
Зі свідчень Яніни Динаковської відомо, що на початку березня 1940 р. до Тадеуша Маєвського приїздив із Кременця Зигмунт Румель, який невдовзі після цього візиту відправився до Варшави зі спеціальним дорученням: він мав з’ясувати, якої політики щодо українців повинні дотримуватися конспіративні осередки СЗБ на територіях, окупованих радянською владою. Очевидно, що ця поїздка врятувала Зигмунта Румеля від арешту НКВС.
Про арешт провідних діячів Волинського округу СЗБ Зигмунт Румель довідався в Луцьку, де зупинився, повертаючись із Варшави. Він відразу вирішив повернутися до польської столиці. Там долучився до конспірації, займався, зокрема, видаванням підпільної преси.
У вересні 1941 р. отримав доручення розвідати ситуацію на Волині після окупації німцями та налагодити контакти з польським підпіллям. У 1942 р. став комендантом округу VIII (Волинь) Батальйонів хлопських, його зв’язковою була Анна Вуйцікевич, із якою він одружився в 1941 р. у Варшаві. Головною його конспіративною базою було село Вілька-Садівська (нині Локачинський район), переховувався також у Кременці, Луцьку, Володимирі-Волинському.
З огляду на погіршення ситуації на Волині представник уряду Польщі на Волині Казимир Банах вирішив розпочати перемовини з УПА, делегуючи на них Зигмунта Румеля й підпоручика Кшиштофа Маркевича, представника Волинського округу Армії Крайової. 9 липня 1943 р. разом із візником вони вирушили до штабу УПА. 10 липня всіх трьох вбили в селі Кустичі (нині Турійський район). Їхні могили до сьогодні не знайдені.
«Він знав українську мову, любив Волинь, мав багато приятелів серед українців. Усі його починання мали на меті, щоб два народи, дві культури жили у злагоді. У співпраці молодих поляків і українців бачив шанс для Кресів піднятися на вищий матеріальний і духовний рівень», – згадувала кузина Зигмунта Румеля Єва Канєвська, яку цитує у своїй книзі Януш Гмітрук.
Свою прив’язаність до двох батьківщин – Польщі й України – він висловлював у поезії, зокрема у вірші «Дві матері» («Dwie matki») в 1941 р. написав: «Дві Матері-Вітчизни голубили мою голову (…). Дві Матері-Вітчизни навчили мене мови».
Зигмунт Румель був представником романтичної української школи в польській поезії. За життя він не видав жодної збірки віршів, писав переважно до шухляди. Його твори збереглися до наших днів завдяки матері, дружині та друзям. Уперше його вибрані вірші були видані в 70-х роках. До 100-річчя поета вийшла збірка «Dwie matki: wiersze, listy, wspomnienia», у 2018 р. – збірка «Wiersze zebrane». Більше про нього можемо довідатися завдяки документальному фільму «Poeta nieznany», знятому за сценарієм Вінцента Роніша, публікації Божени Горської «Krzemieńczanin» та згаданій вже книзі Януша Гмітрукa.
