Понад шістдесят років Волинська духовна семінарія перебувала у стінах архітектурного комплексу Кременецького єзуїтського колегіуму.

[ads-post]Діяльність такого закладу була позитивною для Кременця. Місто й надалі залишалося культурно-освітнім центром. До Кременця постійно навідувалися високопоставлені державні чини та духовні особи. Гості щоразу відзначали красу природи і архітектури міста. Ремонтувались, прикрашались і збагачувались храми, особливо церква Преображення Господнього. Проте капітального ремонту семінарії не проводили. Стан приміщень, де навчалися і проживали викладачі та семінаристи погіршувався. 
У столичній газеті  “Церковно-общественный  вестник”, котра редагувалася  відомим, на той час журналістом та публіцистом Олександром Поповицьким писали, що навряд чи в усій Русі, знайдеться інший такий середній навчальний заклад, який так погано облаштований, як тогочасна Волинська духовна семінарія в Кременці. 
Ось що він писав. Від початку перебування семінарії в приміщеннях колишнього ліцею, жодного разу не проводили капітальний ремонт. Тому вигляд корпусів і внутрішніх приміщень все більше нагадував руїни. Із даху та верхів приміщень великими уламками відвалюються карнизи, а з боків обсипається штукатурка. Ринви та металевий дах вкрився іржею, гонтовий дах прогнив і є загроза обвалення контрфорсів. Стіни приміщень вкрилася тріщинами. Всередині приміщень, у великих коридорах постійно  вітер і протяги. Не дивлячись на пічне опалення в класах, учні та викладачі сидять у верхньому одязі і галошах по 30-40 чоловік у класі. Та найгірше враження на автора статті справила студентська баня, яка складала два маленьких приміщення з яких в одному роздягаються, а в другому миються і паряться семінаристи, при тому, що воду гарячу вони змушені носити в тазиках і відрах з іншого приміщення, проходячи роздітими через холодні приміщення. Інспектор-перевіряючий зауважив, що у таких поганих умовах навчаються діти із забезпечених сімей багатих селян, солдатів, офіцерів, поміщиків-поляків, із тих котрі прийняли православну віру, а ще пише, що є серед семінаристів багато чехів і галичан. 
"Щорічно на утримання приміщень семінарії витрачали приблизно сім тисяч рублів від синоду і єпархії. Також із державної казни виділяли на зарплату і часткове утримання семінаристів, а на ремонт не вистачало"
Викладачі часто хворіли. Були незадоволені умовами викладання та проживання в семінарії. Старались відбути там найменший термін. Зміна кадрів була постійною. Не дивлячись на те, що складались плани і кошториси ремонту, до роботи так і не приступали через бюрократію, нефаховість і нечесність архітекторів та інженерів яким цю роботу доручали. 
Проблемою була й нестача коштів. Щорічно на утримання приміщень семінарії витрачали приблизно сім тисяч рублів від синоду і єпархії. Також  із державної казни виділяли на зарплату і часткове утримання семінаристів, а на ремонт не вистачало. При семінарії діяло благодійне товариство і місцеві багачі та священство здавало кошти на утримання семінарії та на ремонт їх також не вистачало. 
Не дивлячись на погані умови навчання, освіта подавалась на досить високому рівні. Семінаристи мали досить високий рівень знань і поведінки. 
У той же час, газета «Волинські єпархіальні відомості» постійно описує грандіозність і багатство під час релігійних святкувань, ювілеїв коронованих осіб імперії та духовного керівництва.
Час минав. Ректорат семінарії та Волинська єпархія неодноразово, вже на початку 80-х років  ХІХ століття, направляли клопотання до Священного Синоду для виділення коштів для капітального ремонту.  Але відповідей із Санкт-Петербурга не надходило. 
Упродовж цього періоду навіть ставили питання про будівництво нового приміщення семінарії або купівлі таких приміщень.                                     
Однак питання ремонту семінарії так і не вирішили. А це призвело до того, що Волинську духовну семінарію із Кременця  перевели до губернського міста Житомира. 

Дописати коментар

Оголошення Кременець

Новини партнерів

На платформі Blogger.