Header Ads

Як працюють кременецькі рятувальники: чому не варто їх звинувачувати в тому, що приїхали без води

Щодня у пожежній частині чергує караул. Таких караулів чотири. Це значить, що кожна людина працює одну добу з чотирьох. В одному караулі дев’ять людей: начальник караулу, диспетчер, три водії та чотири рятувальники.



Водіїв на чергуванні три, бо на виклик можуть виїхати три пожежні автомобілі. Перші два, щоб гасити — з водою чи піноутворювачем, третій — із пожежною драбиною. Зазвичай спочатку виїздить один: із начальником караулу, водієм та двома рятувальниками. Другий залишається в частині на випадок іншого виклику. Якщо ж потрібна підмога, він може долучитися до першого.
"Часто буває таке, що ми приїздимо на виклик, а люди розказують, що нам робити. Ми не звертаємо на це уваги. Я ж не розказую шевцю, як його краще шити взуття… У кожної людини є своя професія", — каже заступник начальника відділення Богдан Якимчук.
Претензій до пожежників найчастіше дві: довго їхали і приїхали з неповною цистерною води (чи взагалі без води). Рятувальник Богдан Якимчук пояснює: у пожежному автомобілі 4 тони води та 400 літрів піноутворювача. Самі ці цифри нічого не свідчать. А от показник швидкості подачі води з пожежного стволу — сім літрів на секунду. Якщо пожежники користуються одним стволом, повної цистерни в одній машині вистачає максимум на десять хвилин, якщо двома — на п’ять. Саме тому здається, що води зі собою привезли мало. Насправді ж саме на стільки часу вистачає повної цистерни. До речі, повертаючись в частину з виклику, рятувальники мають заправити машину водою. З порожньою цистерною повернутися в частину не мають права.
Коли вода закінчується, її треба десь узяти. Для цього потрібна водонапірна башта, пожежний гідрант чи просто водойма, до якої можна під’їхати пожежною машиною достатньо близько, щоб дістати рукавом до води. Але є проблема: гідранти чи водонапірні башти, які розташовані найближче, часто бувають несправні. Тому іноді доводиться їхати в сусіднє село в пошуках води і втрачати час. У частині є електронна база вододжерел: на ній позначено, де є водойми і які штучні вододжерела працюють, а які ні. Цю базу постійно оновлюють і користуються нею, щоб одразу знати, куди можна їхати по воду, а куди немає сенсу.
Щодо другої претензії — довго їхали — Богдан Якимчук каже: їдуть так швидко, як можуть. Коли машин на дорозі багато, а інші водії не поступаються дорогою і ігнорують проблискові маячки, увімкнені на пожежній машині, іноді і справді втрачається час. Тим паче, що різниця у п’ять хвилин для пожежі може бути разюча.
"Подивіться відео, за скільки згоряє одна кімната. Тоді стає зрозуміло, чому навіть хвилина важлива", — каже Богдан Якимчук.
До речі, перш ніж почати гасити, пожежники мають впевнитися, що потрібний об’єкт чи територія знеструмлені. Це ж залежить від місцевої електростанції.
Коли рятівники прибувають на місце події, головне, каже Богдан Якимчук, не піддаватися паніці.
 "Не кожна людина зможе дивитися на чуже горе. Коли приїздиш, а люди навколо в шоці і паніці і всі на тебе намагаються тиснути, треба нікого не слухати і щонайперше зробити свою роботу. Людям треба сказати: “Я вас почув, я вам допоможу, я спеціально для цього сюди приїхав”".
"Багато можна побачити людських бід, але до цього теж привикається. Головне не зберігати в пам’яті. Я не знаю, що би то було, якби то все запам’ятовувати, — каже рятувальник Андрій Савчук. Він на роботу не нарікає: влаштовує і графік, і зарплатня. А ще подобається те, що можна допомагати іншим. — Один тільки мінус — можна на всі свята попасти чергувати".
На місці події головне — слухатися начальника караулу, каже Андрій.
 "Він за нас відповідає. Не може бути, що він сказав одне робити, а ми робим зовсім інше".
"Кожен із нас складав присягу і знав, на що йде», — каже рятувальник Богдан Якимчук.
Відпустка у рятувальників — від 30 до 45 днів. Ті, хто мають вислугу 10 років, відпочивають 35 днів, хто 15 років — 40 днів, а 20 — 45 днів. П’ять додаткових днів за п’ять років.
Диспетчерка Жанна Гула приймає виклики. Каже, що люди, які телефонують, не завжди ввічливі і не завжди як слід повідомляють необхідну інформацію. Сказати ж треба своє ім’я і прізвище, точну адресу пожежі чи іншої надзвичайної ситуації, мобільний телефон. Якщо місце пожежі знайти складно, рятувальники просять людей по можливості зустріти пожежну машину. Таким чином можна зекономити час на пошуки потрібної адреси.  
Окрім відповідей на дзвінки, Жанна відповідає за заповнення журналів. Це грубі зошити в обкладинках, схожі на шкільні. Вона рахує, скільки їх загалом є. Виявляється, що сімнадцять. Кожен журнал має специфічне призначення: у якомусь треба записувати стан техніки, у якомусь звітуватися про зміну диспетчерів, виїзд на виклик, постраждалих у надзвичайній ситуації.
Диспетчер має право на сон протягом трьох із половиною годин, якщо є людина, яка може його підмінити. Кімната для відпочинку — поруч із робочим місцем.
У коридорі пожежної частини є дошка для оголошень. Поміж іншого на ній висить і щоденний розпорядок караулу на добу: з восьмої до восьмої ранку.
Виявляється, рятувальники щодня вчаться. Навчальний рік, як у школі, триває з першого вересня і до кінця травня. Заняття і теоретичні — є визначений перелік тем, які начальник караулу мусить підготувати і "начитати". Інші слухають і конспектують. А в червні приїздять представники з обласного управління надзвичайних справ і влаштовують заліки. Є й практичні заняття: під час них відтреновують найрізноманітніші навички: розгорнути чи згорнути пожежний рукав, спритно працювати з драбиною тощо. І, звичайно, фізична підготовка.
Влітку, коли теоретичних занять немає і тривають "канікули", рятувальники займаються лише фізичною підготовкою.
По обіді є півгодини на психологічне розвантаження. Розвантажується кожен, як уміє: штатних психологів у частині немає. Двічі на рік приїздять психологи  з обласного управління і проводять із працівниками психологічні тести.


Автор Автор: Людмила Смоляр

Немає коментарів

Новини партнерів

Loading...
На платформі Blogger.