Header Ads

На Кременеччині однокласники зустрілися через 50 літ

З давніх часів село Старий Олексинець було важливим центром духовного і економічного життя на півдні Кременеччини і входило до оборонного поясу замкових укріплень.
Тож поряд із Кременецьким, Вишнівецьким, Збаразьким, Залозецьким і Зборівським у ХVI столітті був збудований і Староолексинецький замок. У 1751 році біля нього князем Чорторийським спорудили великий костел, при якому згодом відкрили церковно-приходську школу. А на її базі в 1865 році було засноване єдине в усій окрузі однокласне фундушеве училище.
В 1901-1902 рр. князь Кудашов, якому у той час належало село, продавав свої землі та маєтки, чим скористався директор училища Тоцький і купив велике приміщення складу для школи. Кошти зібрали у жителів села. Складське приміщення було відремонтоване й переобладнане під школу.

У 1921 році  Старий Олексинець відійшов до Польщі і став  гміною, об’єднавши навколо себе 15 сіл. Тут відкрили семикласну школу з польською мовою навчання. Українська мова викладалася як окремий предмет.

У березні 1944 село було звільнене від німецько-фашистських загарбників, відновила роботу школа, директором якої став Феодосій Микитович Осадчий. У 1949-му відбувся перший випуск семирічки. А директором десятирічної середньої школи, яку відкрили в Старому Олексинці у 1950 році, став Іван Андрійович Зозуля.

У цей час в школі навчалося близько 250 учнів. Директори часто змінювалися, поки у школу не прийшов у 1964-му молодий,  енергійний педагог Михайло Федорович Савчук, який керував закладом 21 рік. На території колишнього замку збудували нове приміщення школи. Споруду старої переобладнали під гуртожиток для учнів з інших сіл.
І саме ми, випускники 1968 року, внесли свій вклад в наведення ладу в новозбудованій школі (виносили сміття, мили підлог, вікна та двері…).

Нещодавно, на початку червня, в Староолексинецькій школі з ініціативи Олени Савчук та Степана Юрика відбулася зустріч випускників 1968 року. Розпочалася вона з Богослужіння в церкві св. апостола Андрія Первозванного, яке провів священик Микола  Шевчук, а його дружина, до речі, є вчителькою іноземної мови в школі. Приємне враження справила на нас духовна краса та розписи храму. Ми, випускники, внесли невеличку пожертву для нього. До речі в розписах церкви взяв найактивнішу участь і наш наставник Григорій Омелянович Шегера, за що йому вдячні односельці.

Як директор Почаївського психоневрологічного інтернату хочу від усієї душі подякувати голові сільської ради Володимиру Миколайовичу Довгопалюку, його дружині директору школи Марії Арсентіївні, священику Миколі Шевчуку за їх співпрацю, за розуміння проблем будинку-інтернату і надання гуманітарної допомоги на осінньо-зимовий період протягом багатьох років.

Продовжуючи свято, ми, учні 1966-1968 років випуску, відвідали нашу альма-матір, рідну школу, в першу чергу зайшли в класи, де навчалися. З теплотою в душі немов поверталися у свої молоді роки. Добрим словом згадували директора школи Михайла Федоровича Савчука, з його ініціативи був придбаний автомобіль, яким він особисто нас возив на екскурсії, різні конкурси і змагання, де ми часто займали призові місця. Перемога, радість, сльози – все перемішалося в спогадах, в середині серця. Михайло Федорович зараз проживає у Кременці. На жаль, приїхати на ювілей не зміг через хворобу.

В актовому залі нас вразила виставка художниці Ірини Білокур, учениці школи, внучки нашого однокласника Василя Грузецького, на жаль, уже покійного.
На гарну згадку я вручив директору школи пані Марії ікону   «Добрий пастир» з проханням повісити її в нашому «Б» класі. І  щоб освячена ікона приносила добро, націлювала на труди, любов до ближнього, мир в сім’ях.

50-річний ювілей – для історії мить, для нас – історія життя, навчання, невтомна праця в різних сферах і розкиданість по всіх куточках світу. Під час зустрічі прослухали дзвінки від Галини Шумик з Грузії, Володі Штогрина з Росії, Володі Онищука з лікарні. Зіна Онищук, дружина офіцера, об’їздила півсвіту… З болем згадували померлих: Антоніну Павлусик, Олександра Горушка, Надію Боболінську, Степана Миська, Івана Антонюка.

Одна з наших випускниць Олена Савчук працює заступником директора навчального центру профтехосвіти у Тернопільській області, автор двох підручників електрогазозварників, Василь Мисько – директор Почаївського психоневрологічного будинку-інтернату, заслужений працівник соціальної сфери України, Григорій Гелета – працює в Тернополі. Багато дітей наших випускників проживають і працюють за кордоном.

З теплотою згадували наших дорогих вчителів – наприклад зі Львова приїхав Петро Євдокимович Швидкий – кандидат технічних наук, колишній депутат Верховної Ради, сьогодні пенсіонер. Наталію Опанасівну Пасічник, яка проживає у дочки в Молдові, і багато інших.

Кожен випускник розповідав свій життєвий шлях, адже цікаво було дізнатися один про одного. Наприклад, що Василь Мисько вміє гарно куховарити. Ганна Швидка, так і залишилася «швидкою»: за пару хвилин виповіла все життя. Микола Минько «частував» нас гуморесками, Олександр Цап ділився спогадами, як користуватися шпаргалками. Степан Юрик пройшов життєвий шлях лікаря-керівника, виховав з дружиною Олею двох прекрасних доньок-лікарів. Олександр Корольчук працював в рідному селі Велика Горинка головою сільської ради, головою колгоспу, а Микола Бездощук – шоферував у колгоспі. Іван Гнатишин живе у Тернополі, все життя за  кермом в будівельних організаціях. Валя Карпець,  поважна пенсіонерка, гарно живе з чоловіком Іваном. Андрій Олійник  – підполковник органів внутрішніх справ, пенсіонер, мешкає в Шумську…

Спогади, зустрічі і прощання все злилося в єдине, мрія залишається одна – зустрітися ще!

З 50-річним ювілеєм вас, дорогі мої колеги! Сонця, добра і миру в кожну сім’ю, в кожен дім!

Василь МИСЬКО, випускник 1966-1968 років Староолексинецької середньої школи, директор Почаївського психоневрологічного будинку-інтернату. Заслужений працівник соціальної сфери України.

Новини партнерів

Loading...
На платформі Blogger.