У своєму дебютному соціальному детективі «Тенета» кременчанин Віктор Янкевич розкриває небезпечні сторони віртуального світу й показує шляхи порозуміння між поколіннями.
Соціальний детектив «Тенета» – перша книга прозаїка-дебютанта з Кременця Віктора Янкевича. Вона має дуже влучну й символічну назву. Автор підняв і дослідив у ній досить актуальну проблему – небезпеку спілкування у соціальних мережах. До речі, окрім Віктора Янкевича цю тему підняли у своїх книжках також Анастасія Нікуліна та Сергій Гридін, подавши різні точки зору на одну й ту ж проблему.
Віктор Янкевич вже встиг представити «Тенета» в рідному місті, а також у Тернополі, Луцьку, Львові тощо. На презентації у Файному місті автор розповів, що свою творчу діяльність розпочав із віршів, а після того, як у 2014 році йому потрапила до рук стаття про небезпеку, що чатує на користувачів соціальних мереж, зокрема доведення до самогубств, взявся за прозу.
Прочитавши цю статтю, я був настільки злий на того негідника, який через соцмережу VK доводив дівчат до самогубств, що вирішив обов’язково написати про цю проблему для широкого загалу, – зазначив письменник. – Хотів, щоб люди не лише знали про це, а й зрозуміли її з середини. Тоді і взявся за написання книги.
Закінчивши роботу над своїм твором, Віктор Янкевич дізнався, щоу Кременці письменник, літературознавець, краєзнавець, журналіст, лауреат премій імені Степана Будного та Уласа Самчука Сергій Синюк читає лекції «Літературна кухня, або Порадник прозаїка-початківця». Молодий автор прослухав ті лекції, зробив свої висновки, а тоді дав рукопис свого роману пану Сергію. Книга зачепила останнього, адже автор подав у ній реалії життя.
Підняв питання про згубний вплив
У своєму романі Віктор Янкевич згадує про Кременець, Тернопіль, Вінницю, Запоріжжя і Київ.
Про Кременець і Тернопіль я просто не міг не написати, – каже він. – У решті згадуваних у романі міст відбувалася реальна історія, котра описана мною. Їх я черпав зі статей з Інтернету. Дуже надіюся на те, що прочитавши цю книгу, батьки по-іншому подивляться на своїх дітей, на те, в яких соціальних мережах вони зареєстровані, в яких групах і спільнотах.
Коли Віктор Янкевич почав досліджувати дану тему, то перестав заходити на свою сторінку в ВКонтакті. Наразі він користується лише «Фейсбуком». Поспілкувавшись із підлітками, дізнався, що, на їхню думку, «Фейсбук» краще підходить для дорослих, а їм більше подобається VK, і це попри державну заборону.
Якщо копнути глибше, то за VK сидить не той, хто його створив, а сотні професійних психологів, підконтрольні ФСБ, – зазначає письменник. – Вони цілеспрямовано працюють на території України, шукаючи морально слабких осіб – підлітків, дівчат, тих, хто втратив близьку людину, аби зіштовхнути їх у прірву. Треба віддати належне кіберполіції України, які належно спрацювали щодо «Синіх китів» та інших подібних груп.
Описав реальні життєві історії
У романі є кілька «слизьких» тем, які автору було важко описати і пропустити через себе, проте він вирішив не відступати від реалій і не згладжувати гострі кути.
Наприклад, у книжці є дівчинка Іра, якій залишається 5 днів до прийняття рішення про самогубство, тому ці дні вона живе так, як їй хочеться, – пояснює Віктор Янкевич. – Тобто щовечора Іра робить якусь дурницю.
На думку письменника, вирішити проблему небезпеки соцмереж можна завдяки живому спілкуванню батьків і дітей, а також приділяючи більше часу для власних родин. Адже соціальні мережі настільки заполонили усіх, що, навіть, коли люди фізично перебувають в одному приміщенні, думками вони можуть бути дуже далеко, при чому кожен у своєму віртуальному світі, не помічаючи реального.
Самотність зараз набрала нової форми, – стверджує Віктор Янкевич. – Колись ті діти, які після школи бігли на вулицю гратися не були настільки самотні, як теперішні. Зараз 16-річні юнаки і дівчата приходять додому і ховаються в Інтернеті. Там вони знаходять друзів, але насправді це певний вид самотності, ілюзія дружби.
Наразі у соцмережах легко знайти людину, яка на межі і не обов'язково бути психологом, щоб проаналізувати її пости і зробити правильний висновок, вважає письменник.
Моя книга про реальних живих людей, – каже він. – Так, одна жінка просто кричить про допомогу, але отримує зовсім не те, про що мріє. Інша героїня – Ірина шукає підтримки після великої трагедії – її коханий розбився на мотоциклі. Дуже швидко знаходиться псевдоподруга, у якої за дивовижним збігом обставин в автокатастрофі помирає чоловік. Зав'язується розмова й Ірину «обробляють», аби вона закінчила життя самогубством. Ще одна жінка Рая, будучи на похороні подруги, знаходить комп’ютер і починає шукати хоча б якісь зачіпки щодо того, з ким вела переписки покійна, і саме її небайдужість може врятувати комусь життя.
Джерело: te.20minut.ua
