Header Ads

Як архімандрита Почаївської лаври судили за зберігання наркотиків та колекціонування грошей

В основу статті лягли матеріалами кримінальної справи 15915–П, що трапилася мені серед розсекречених документів КДБ, у історичному архіві Служби безпеки України, Тернопільської області.
На обкладинці значилося «Дело по обвинению Мироновича Афанасія Прокоповича», але за сухими анкетними даними крилася приголомшлива історія.
1951 рік, «гебісти» проводять обшук в одній із келій Почаєво-Успенської Лаври, в якій знаходять героїн. Згодом, це послугує підставою для арешту архімандрита цієї обителі. Та наша історія починається ще у ХІХ столітті, коли на півночі Тернопільщини, яка тоді була у складі Російської імперії, народився Афанасій Миронович. Тоді, у своєму дитинстві й юності, він навіть не здогадувався, що скоро імперії не стане, до влади прийдуть більшовики, що священиків будуть переслідувати, розстрілювати і вішати на церковних брамах. Він не міг передбачити, що така гірка участь чекає і його.
Народився архімандрит у 1895 році, в селі Кордишів, Волинської губернії. у родині селянина–середняка, Десятирічним відправився на навчання до Шумського училища, у якому закінчив 5 класів. За якийсь короткий час юнак відчув у собі покликання до монашества. Вочевидь вплинуло на цей поклик і те, що у його рідному Кременецькому повіті знаходилась відома християнська обитель – Почаєво-Успенської Лавра, куди він і поступив послушником.
Життя ченця, а ще більше послушника не було легким і без діла Афанасію не приходилось сидіти, він став учнем друкаря у типографії. Проте початок Першої світової війни відібрав у нього можливість перебувати у монастирі, в 1915 році він був мобілізований в Російську імператорську армію, де прослужив писарем при штабі полку до самого кінця війни.
Після війни Афанасій не повернувся до монастиря, а відправився в рідне село. Саме в цей час на Північній Тернопільщині точилася війна. Влада часто змінювалась: поляки, українці, більшовики.
На Шумщині відбулося навіть велике антипольське повстання, яке було жорстоко придушене. У результаті протистояння ці землі відійшли до Польщі. Саме тоді Миронович вирішив проявити себе не лише як послушник, чи царський вояк. Він заснував кооператив споживачів, і народними зборами був обраний до його районного представництва у місто Кременець. Та поклик до служіння Богу його не залишив. Впродовж 1920-1925 років Афанасій служив псаломщиком при церкві села Кордишівка.
Згодом, знову вирішив відновити свою кооперативну діяльність у рідному селі. Був навіть кореспондентом головного статистичного управління у Варшаві, куди щомісячно направляв звіти про стан сільського господарства Шумщини, і за що двічі був нагороджений грамотами цього управління. Та після ряду невдач на кооперативні ниві, Афанасій Миронович вирішив повернутися до монашого життя.
Шлях до архімандрита
У 1933 році Миронович поступив послушником до монастиря в селі Малі Загайці, що неподалік його рідного села, а вже через рік був пострижений в монахи і отримав ім’я Олексій. За два роки був рукопокладений в сан ієродиякона і переведений в свій перший монастир Почаєво-Успенської Лаври, де працював на посаді бухгалтера. Варто зазначити, що в цей час Лавра входила до складу Польської православної церкви і її існуванню як православної обителі загрожувала «ревіндикація» — передача храмів Римо-Католицькій Церкві. Однак, проти виступила вся православна спільнота і святиню відстояли.
У 1937 році Олексія призначили на посаду економа (завгоспа) Лаври, на якій він пропрацював аж до приходу радянської влади у 1939 році. Чутки, що доходили про ставлення більшовиків до церкви, підтвердилися. Вони розграбували Лавру ще у 1919-му, і не знайшли тоді лише того, що завбачливо було заховано монахами. Цього ж разу «влада рад» забрала в обителі типографію, іконописну майстерню, лікарню, монастирський млин, архиєрейський дім, свічний завод разом з полями, лісами, садами та господарським інвентарем. Але монастир вижив.
Та довго «червоні» тут не урядували. У 1941 році розпочалася німецько-радянська війна і вже в скорому часі монахи та й сам Олексій мали познайомитись із новим окупантом, який виявився більш ліберальним до церкви, ніж попередній. Лавра відійшла до Української Автономної Православної Церкви під керівництвом митрополита Олексія Громадського. Саме він висвятив Афанасія (Олексія) в сан архімандрита й призначив на посаду керуючого справами Духовного Собору Почаєво-Успенської Лаври, на якій той пропрацював довгих 20 років.
«Червона мітла» добралася й до архімандрита
Другий прихід радянської влади не віщував нічого хорошого як для обителі, так і для самих ченців. «Гебісти» поступово починали приглядатися до «служителів культу», які ще не були під їхнім ковпаком.
22 серпня 1951 року за підозрою в антирадянській агітації архімандрита Олексія заарештували співробітники УМГБ по Тернопільській області і ув’язнили в тюрмі міста Тернопіль.
Основними звинуваченнями, які пред’являли Афанасію Мироновичу були: зберігання антирадянської літератури та пособницька діяльність на користь Організації Українських Націоналістів (ОУН). Архімандрит пояснював слідству, що зберігав в себе релігійну літературу не знаючи, що вона містить в собі контрреволюційні матеріали. Водночас він не визнавав себе винним у сприянні ОУН, аргументуючи це тим, що він всього-на-всього направляв посилки із продуктами у виправно-трудовий табір своєму брату Григорію, який був засуджений за членство у цій організації.
Тоді слідчі висунули ще два звинувачення. Перше із них, найбільш абсурдне – зберігання наркотичних речовин. Дійсно в одній із келій, що були опломбовані печаткою архімандрита, знайшли героїн. Миронович пояснював, мовляв, нещодавно у них помер фармацевт, який використовував цю речовину, як знеболююче. А раз він був керуючим справами Духовного Собору, то й опломбував келію своєю печаткою, поки не знайдеться новий фармацевт.
Додатковим обвинуваченням стало те, що Миронович зберігав у себе гроші Української Народної Республіки (УНР), на яких був зображений заборонений на той час «тризуб». Хоча священик пояснив, що тримав їх у себе лише з колекційною метою.
У результаті проведеного слідства архімандрита Олексія (в миру Афанасія Прокоповича Мироновича), вироком Тернопільського обласного суду, від 29 листопада 1951 року, на основі статті 54-10, Кримінального Кодексу УРСР (антирадянська агітація) – засудили до відбуття покарання у виправно-трудових таборах строком на 10 років. Обмежили у політичних правах на 3 роки та повністю конфіскували майно.
Покарання Архімандрит Олексій відбував у виправно-трудових таборах особливого режиму «СИБЛАГ», що у місті Маріїнськ (Кемеровської області) та «ДУБРАВЛАГ», що у селищі Явас (Мордовської АРСР), звідки був звільнений 2 червня 1956-го. Останні роки життя, священик мешкав у селі Полонне на Хмельниччині. Реабілітований посмертно Прокуратурою Тернопільської області 2 серпня 1991-го.
Джерело: Погляд
...

Новини партнерів

Loading...
На платформі Blogger.