Миколай із Кременеччини розповів, як це — бути персонажем свята


Директор будинку культури Кременецького лісотехнічного коледжу, колишній директор Кременецького районного будинку культури Віктор Антонюк вже багато років напередодні Нового року одягає червоний плащ, бере санки, повний подарунків міх і вирушає до дітей, мешканців міста Кременця і Почаєва. Про свій досвід роботи раніше Дідом Морозом, а в останні роки — Миколаєм, розповів журналістам Кременець.Сity.[ads-post]Віктор Антонюк не вважає, що все, як святкували колись, було погано, були і добрі моменти. Радіє, що колядувати зараз — не заборонено.

“Скоро знову почнеться,” — каже співрозмовник. І зізнається: “Це все гарно, але дуже виснажує”. І згадує цукерки на ялинках з кольоровим дощиком і снігом із вати, та десятки гаджетів і фотокамер, які після святкових ранків повертають з дверей довгоочікуваного гостя до фотографії, як тільки той готується зникнути знову на цілий рік.

Віктор Антонюк знайомиться з багатьма мешканцями міста ще під час відвідування ними садочку, і багатьох дорослих пам’ятає з тих часів, як вони “вірили в Діда Мороза”.

“Першим мій дитячий ранок відбувся у 1977-78-х роках. Я брав баяніста і ми удвох протягом години розважали людей. Потім долучилися інші казкові персонажі: Снігурочка, Старуха Шапокляк, баба Яга, Сніговичок. Так ми працювали по всьому Кременецькому районі та Почаєві від прокату. Складали графік замовлень і їздили виступати.

Ми такою компанією виступали й на відкритті центральної ялинки в місті, традиційно перед тим, як годинник битиме 12. Правда, нас там вже ніхто не слухав, молодь вміє веселитися без Діда чи Миколая. З того часу найстрашніше було, коли пускали феєрверки. На щастя, у нас їх відмінили ще до війни на Сході України.

У садочку при лісотехнікумі (тепер — лісоколедж) працюю штатним Дідом Морозом 19 років. Пам’ятаю, приходжу у зал, а він весь заповнений людьми. Дітей там тільки третина, решта — батьки, дідусі і бабусі. Беру дитинку на коліна або на руки, якщо ще дуже маленька, одна розкаже віршик, інша — боїться. Треба було знати самому дитячі вірші, щоб допомогти їй розказати.

Інколи і випадки цікаві траплялися. Якось не встигли принести вчасно подарунки, а до дітей потрібно було виходити з повним міхом. То поклав у нього все, що було під руками. Потім викручувався перед дітьми, що не мав Дід де куртку свою поставити. Хоч дві цукерки, але мусив мати щось з собою. Діти дивилися в руки і чекали, що маю щось дати.

Діти вірили в існування дивовижного персонажа. У далекому дитинстві до моєї внучки Миколай не приходив, а приходив Дід Мороз. Якось тоді малою підійшла і дивилася на мене з недовірою. Голос мій впізнала, а очі такі великі, стежать за кожним моїм рухом і кроком. Я посадив її на коліно, і казав, як завжди говорив до дітей: “А хто це у нас така гарна дівчинка? А як її звати? Настя? Віршика не розказала. Танцювати з бородатим відмовилася. Потім підійшла до свого батька і каже: “То не Дід Мороз, а наш дід”. Повернула голову в мій бік: “Негарно обманювати!” каже, дуже обурилася.

Що робив Дід Мороз? Багато жартував, пив шампанське. Завжди приходив з піснею, танцем і щирими вітаннями. Разом із казковими героями розважав людей. Співав “У лісі-лісі темному”.

У ролі Миколая я спробував себе пізніше. І це було “щось не те”. Миколай був святим і мав свою історію, яку потрібно було розказати дітям, роз’яснити. Він приходив з ангелами, співав коляду. Миколай більше спілкувався з дітьми і дорослими. Він запитував чи діти знають колядки, чи вміють їх співати, завжди настановляв дітей щоб були чемними, добрими, слухняними перед батьками. Співали пісню “Ой хто-хто Миколая любить”.

Образ Діда Мороза жартівливий, розкутий і завжди давався мені легше, як образ святого Миколая. Відчував “мандраж”, коли вперше у нього перевтілився. Образ святого більше впливав на мене. До нього треба було готуватися.

Ці персонажі приходили на свята до багатьох дітей. В свій час, вже в образі Миколая, наша компанія ставала учасниками свят дітей з інвалідністю. До них промовляти найважче, навіть маючи досвід за плечима".

***

Коли діти отримали подарунки, а персонаж відпрацював сценарій, залишається пауза, протяжністю в рік, коли Миколай наче не потрібен, він свою функцію виконав. Діти шелестять обгортками, а значить були чемні і слухняні. Хтось із них міг залишитись й не задоволеним. Чи то отримав не той подарунок, чи то не встиг поговорити із ним особисто, хтозна. 

Новини партнерів

Останні новини

Оголошення