Ірина Дан-Коен народилася у Кременці й уже багато років мешкає у Берліні. Проте рідне місто не відпускає, тож пані Ірина збирає фото міжвоєнного Кременця, досліджуючи його історію. Із нею ми розмовляли про Кременець зниклий і той, який частинами присутній у нашому часі. Дізнавшись про ці точки, ви знатимете, де шукати давній дух міста, й знатимете, де зупинився час.
2– Кременець знали, як місто однієї вулиці, гір, яруг і церков. Природою та розташуванням він притягував художників, вчених, політиків. Злети й падіння, трагічні й іронічні повороти відбувалися на тлі колоритної палітри ментальності місцевих жителів кількох етнічних груп. Це місто було центром інтелектуального життя, науковою та культурною столицею Волині.
У вересні 1939 року Кременець, хоч і ненадовго, проте став тимчасовою столицею Польщі, гостинно прийнявши Уряд II Речі Посполитої та весь дипломатичний корпус.
Гості й місцеві чи не частіше фотографували два об’єкти. Дерев’яну забудову та Замкову гору (інша назва — гора Королеви Бони).
Чому дерев’яна забудова? Саме у міжвоєнний період зріс інтерес до дерев’яної архітектури Кременця. У цей час історичний центр Кременця оголосили заповідником. Ув 1937 році його відвідав архітектор, спеціаліст із консервування пам’яток архітектури Вільгельм Кароль Хеннеберг, і підписав програму професійної консервації історичного району міста. За державні кошти у Кременці відреставрували пам’ятки монументальної архітектури й деякі міщанські будинки. Початок Другої світової прервав цю програму, а під час самої війни дерев’яну забудову знищили. Тепер єдиним доказом її існування є лише міжвоєнні фотографії, публіцистичні тексти та художні твори. Деякі вцілілі будинки старої забудови, які пережили Голокост, в 1970-их роках, фотографував мій батько, фотограф Петро Данилюк (вставити фото, зроблене ним). Згодом в 1980-их роках уцілілі будинки розібрали.
Найчастіше у Кременці фотографували Замкову гору, або гору Королеви Бони, хоча й у Кременці вона ніколи не була. З руїн замку XII століття, побудованого на відкритих білих скелях, і нині відкривається найкрасивіший вид на місто та його околиці, які, до речі, не менш цікаві, ніж саме місто. У цьому місці, з якого, як і сотні років тому, приємно розглядати Кременець, здається, зупинився час.
Кременець колись і нині захоплює красою природи, характерними будиночками, що тонуть у садах, а також кам’яницями, розкиданими на схилах пагорбів. Тут панує клімат повільно плинного часу і старі фотографії міста його чудово передають.
