Місто, записане в генах. Уродженка Кременця Ірина Дан-Коен, живучи в Берліні, досліджує унікальну історію рідного міста


Для моєї нинішньої співрозмовниці Кременець — особливе місто. Місто дитинства, місто, де відбуваються дива, місто, записане в генах… Попри те, що уже більше десятка років мешкає в Берліні, Ірина Дан-Коен знає про історію рідного Кременця майже все!.
[ads-post]
І те, чому місто отримало своє колоритне «прізвисько», і чим смакували корінні кременчани, і ще й зібрала цілу колекцію унікальних раритетних світлин Кременця! Жінка заснувала Фейсбук-спільноти «Kremenez Umland bis 1939» і «Krzemieniec i okolice do 1939 roku», які наповнює довоєнними фотографіями міста та історіями його мешканців. — Пані Ірино, ви дуже зворушливо і тепло відгукуєтеся про Кременець, як про столицю свого дитинства. Які спогади про нього залишилися? — Хоча моє раннє дитинство минало в місті Кінешма, перед школою мене повернули в родинний Кременець, де я розпочала своє знайомство з містом на Волині, багатокультурним райським куточком у товаристві своїх мудрих дідусів і бабусь. Мої спогади з дитинства — це запахи і смаки. Запах осені, наприклад, у Кременці досить специфічний, а саме місто восени особливо величне. Переливаючись всіма кольорами, змішуючись з ранковими туманами, зі старими забудовами з тріщинами фасадів, іржавими кованими балкончиками, зігнутими часом балюстрадами… І все це переплітається з обличчями сучасних мешканців Кременця, які піддалися чарівності міста, його незвичному розташуванню і для яких Кременець є чудовим натхненником. Ще у пам’яті — смаки регіональних страв, яких нема ніде в світі! Першою на думку спадає душанина. Її навчила мене готувати бабуся Люба. Ця унікальна страва знайома далеко не всім родовитим кременчанам! Страва походить з місцевості Чугалі, що на околицях Кременця. Для цього регіонального шедевру потрібно роздобути сушені димлені грушки, димлені сливки- угорки, можна жменю сушених вишень (для кислої нотки ) та ретельно обсмажені свинячі реберця. Додати гвоздику, духмяний і чорний перець і залишити все це набирати смаку на вільному вогні. А наприкінці справжній master-stück: на пательні довести майже до стану карамелі пів літра натурального меду і залити такої ж температури вже готовим наваром з душенини, а тоді тим соусом повторно заправити страву, додаючи, якщо хтось любить, шматочки цитрини. Страву подавали наступними днями, коли, попередньо настоявшись, всі інгредієнти з’єднаються в потужну есенцію смаку. (Димлені грушки і сливи завжди були товаром дефіцитним, жіночки з навколишніх сіл виносили їх на базар до свят, але в дуже малих порціях, інколи “полювання” на ту смакоту тривало тижнями. А в Німеччині такий продукт, на жаль, просто недосяжний. Таким смачним, яскравим і неповторним я пам’ятаю Кременець — столицю мого дитинства!

— Розкажіть про себе. Ваші дідусі та бабусі — корінні кременчани, закохали вас в історію рідного міста, його легенди та цікаві місця, і це спонукало вас досліджувати незнану нами історію цього давнього міста й ділитися нею та унікальними світлинами?.. — Я музикант, граю на скрипці. У Європі з 1998 року, вийшла заміж і вже 12 років живу в Німеччині. У Берліні проваджу музичні заняття для наймолодших, харитативно як скрипалька беру участь в Групі Прославлення в одній із церков Берліна. Я — творча людина з творчої родини. Один із моїх прадідів розписував церкви, дідусь по батьківській лінії служив трубачем у Плутоні Трубачів у Кракові, також грав на скрипці. Дідусь з маминого боку і мама працювали кіномеханіками в кінотеатрі Кременця, через їх професійні руки пройшли фільми кіностудій зарубіжного і радянського виробництва. Бабця Люба була вчителькою української мови та літератури, а бабця Оля була мамою, яка виховувала 4-ох синів, один з яких мій тато Петро Данилюк — відомий кременецький писанкар, фотограф і майстер з тисячею талантів! Всі місцеві молоді майстрині з писанкарства — татові учениці і учні. Один з талантів тата передався і мені — дар композиції кадру в фотографуванні, тож одне з моїх захоплень — фотосправа. Увесь багаж знань, отриманий в родинному домі, спонукав мене створити Facebook-спільноту на початку для мого власного ужитку і власної інформаційної бази… Наприклад, чи знали ви, що Кременець мав ще одну назву, властиву лише йому?! Було це прізвисько, яке відображало загальний характер кременчан. Кременець — це місто Palistranten (Палістрантен), що в перекладі з мови ідиш звучить як “ділок, рушій”, а всі кременчани були палістранти. Місто Дубно, наприклад, було місто Smutkes — з ідиш це «сумний». Пам’ятаю, що старе покоління ще вживало в мові ідишизми — я теж мала «титул» справжнього палістранта, що мене дуже тішило, і я розуміла це слово по-своєму, по-дитячому, як хтось дуже спритний, швидкий, винахідливий… (Сміється, — авт.) І хоча останніми роками я в Кременці нечаста гостя, це місто записане в моїх генах, живе в моєму серці так само, як в серцях всіх поколінь кременчан, розсіяних по світу, чиє дитинство і молодість минули в цьому давньому історичному осередку освіти, мистецтва, друкарства і багатонаціональної культурної спадщини.

— Як вам вдалося зібрати таку неймовірну базу фотографій та історій із життя давнього Кременця? Можливо, з часом матеріал, який ви оприлюднюєте у соцмережах, стане книгою?.. — База фотографій зростає у кількості. Кожне фото для мене цінне, як і історія, про яку воно розповідає. Особливо вболіваю за долю фотографій із зображенням осіб з Кременця і околиць, які загинули під час Голокосту. Фотографії зберігалися в нашому домі, на них — друзі і однокласники дідуся, а також євреї з Шумська, де фотографом працював до 1939 року брат дідуся. Часто люди на фотографії без імен та прізвищ. Днями я отримала довгоочікуваний дозвіл — частину фотографій з альбому дідуся приймуть в одному з архівів США. Почну опис і оформлення необхідних формулярів і таким чином я поповню колекцію знаного у світі музею, з бази даних якого донедавна користалася сама. Щодо книжки… Були такі пропозиції. Можливо, в майбутньому реалізується задумане. Фейсбук-спільнота “Kremenez Umland bis 1939” для мене і є своєрідною книгою, вона живе своїм життям і є відкритою для поповнення інформації, кожен бажаючий може поділитися своїми спогадами з історії родини, міста чи околиць! Кожен з нас пам’ятає своє власне дитинство в Кременці. Довгі мандрівки містом, схилами гір, на яких ростуть дивовижні сині фіалки, фіолетовий чебрець, білі конвалії, червоні маки… Кожен пам’ятає розмови про легенди та історію, про мрії та реальність…

Новини партнерів

Останні новини

Оголошення