І вже 93… Ще вчора молода та струнка, нині вже і ноги не ті, зморшки на обличчя, пам'ять нікудишня, але в душі все та ж юна та усміхнена. Лідії Ковальчук із Кременця нещодавно виповнилося 93 роки. Родина довгожительки розповіла, як їй вдалося дожити до сивого чола попри нелегку долю.
Рецепт, напевне, прости, каже онук Віктор Генсерук. Це – рух та усмішка на обличчі. Бабуся, наголошує, усі життєві ситуацію приймала з легкістю, завжди була веселої вдачі та заряджала інших своїх позитивом.
- Мої спогади про неї втікають у солодке дитинство. Певно, то був найкращий рік мого життя. Коли бабуся, вчителька української мови, вийшла на пенсію. Я тоді мав іти в школу, але не пішов, сказав, що піду з бабцею на пенсію. І отак ми удвох цілий рік провели на пенсії (посміхається – прим. авт.). Рік перед першим класом, що може бути краще?! Веселе дитяче життя під придумані нею казки про пригоди їжачків на кременецькому цукровому заводі.
[ads-post]Працювала вчителем української мови
Життя пані Лідії було цікавим. Зараз вона мало що пригадує, але родина розповідає про різні періоди її молодості. Народилася вона у 1926-му році.
- Бабуся закінчила польську школу, тоді ще Тернопільщина перебувала під владою Польщі. Потім вона пішла на бухгалтерські курси, добре знала математику. Після війни закінчила кременецьке педагогічне училище. А потім вже вступила у Рівненський педагогічний інститут. На той час вища освіта – це була розкіш, тож бабці пощастило, - каже пан Віктор. – По завершенні інституту вона працювала спочатку секретарем у Кременецькому училищі. А згодом – вчителем української мови у селі Підлісці неподалік від Кременця. Там же працював і її майбутній чоловік, мій дід.
У 70-х роках у Кременці відкрили ще одну, 5-ту школу. Тож дідусь з бабусею перейшли працювати туди. Пані Лідія, кажуть рідні, обожнювала свою професію. Певно, тому її завжди любили учні.
- Бабця має багато випусків. ЇЇ класи були дуже дружні. Крім того, що вона викладала українську мову, вона ще й була педагогом-організатором. Часто організовувала поїздки для дітей в інші міста. Я ще малим разом з бабусею вперше відвідав Київ, - розповідає Віктор Генсерук. – Учні досі згадують бабусю. Ще пару років тому вони приходили до неї в гості, їй було дуже приємно згадати молодість.
Продавала весільні рушники
З виходом на пенсію пані Лідія знайшла для себе хобі для душі. Вона писала статі в газету. Але найбільше любила вишивати.
- Стільки весільних рушників вишила на замовлення. Навіть приватного підприємця собі оформила. А ще їздила продавати своє рукоділля на ринки у Дубно, Рівне. Ніколи бабуся без діла не сиділа. Як і дід, - каже тернополянин.
Дідусь та бабуся дуже приклалися до виховання чоловіка, а тому він їх згадує дуже тепло. Каже, що вони заклали в нього правильні сімейні цінності та любов до життя.
- Я ніколи не бачив, як бабуся з дідусем сварилися. Вони завжди були веселі, жартували, оповідали кумедні історії. Бабуся керувала дідом, як і кожна жінка (посміхається – прим. авт.). Дід також довгожитель. Прожив до 92-ох років. Був вчителем історії, а ще він та його брати входили до складу УПА. Дідовий брат був сотником. Про «Сашка» (так його кликали – прим. авт.) писали потім у книгах. Ще дід любив бджоли, був відмінним пасічником. Бабуся розділяла його захоплення та завжди підтримувала.
Харчування, рух і сало
Лідія Ковальчук має двоє дітей, троє онуків і вже троє правнуків. Усі її дуже люблять. Бабуся ще при пам’яті, хоч багато чого вже й забулася.
- Вона нас впізнає. Коли всі прийшли на День народження, вона дуже тішилася. Казала, що в неї найкращі гості, - каже онук.
Який же секрет довголіття у родини? Пан Віктор не береться казати точно. Припускає, екологія, здорове харчування та постійний рух – це основні складові довгого життя.
- Бабуся і дід завжди багато рухалися. У молодості бабця була дуже струнка. До школи було далеко, вона їздила на велосипеді. А дід казав, що поки є рух, доти є життя. Він також ніколи на місці не сидів. А ще, пам’ятаю, як мене вчили з дитинства, треба їсти сало. Хоча б шматочок. Аби не було холестерину. А ще дід любив за обідом випити чарку домашнього самогону. Але не більше. Тільки чарку. А бабця пила вино. Але теж лиш трішечки, - розповідає Віктор Генсерук.
Ще два роки тому, продовжує він, бабуся була дуже активною, рухалася, ходила до сусідів, вареники ліпила та пекла найсмачніший хліб. Нині їй вже важко. У неї дуже болять коліна, тож старенька змушена більшість часу проводити на ліжку.
- Зараз вона любить дивитися телевізор. Програми якісь чи новини, усе слухає уважно. Хто зна, чи все розуміє, але дивиться, - говорить Віктор Генсерук.
Чоловікові поталанило, бо в нього є ще друга бабця, хоч і не рідна, - з боку дружини. Тій також 93. Але, на відміну від пані Лідії, та бабуся дуже ще активна, вона сама досі корів пасе та постійно жартує.
Дожити до такого поважного віку, каже чоловік, було нелегко.
- Вони багато пережили: і голод, і війну, панування інших країн та становлення незалежної України. Їм є, що згадати. Моя бабуся зібрала цілий альбом старих фото. Аби пам'ять про неї завжди жила. А я мрію, щоб ми всією родиною зібралися на її 100-річчя.
