Звідусіль стікався на простори Дикого поля гноблений, битий канчуками український люд. Організовувались козаки в загони, курені.
Там починалася славетна історія української козаччини. Немало серед сіромах-козаків було селян і міщан із земель Кременецьких. Що погнало їх у неблизьку дорогу, відірвало від рідної домівки? Чи не «ласка» панська, настояна на поті і омита кровлю? Особливо важкі часи настали для кременчан, коли попали вони у вотчину до польської королеви Бони Сфорци. Чи не тому стільки легенд оповідають в народі про ті страшні часи? Але не корився волелюбний український народ ішов на Дике поле, гуртувався у повстанські загони і в місцевих лісах, щоб захистити свою волю, свою честь. Нерівні були сили. Та ні тортури, ні смерть не поставили українців на коліна. Про ті страшні знущання, які зазнав народ під гнітом польсько- литовських правителів і йдеться у цій легенді.
Там починалася славетна історія української козаччини. Немало серед сіромах-козаків було селян і міщан із земель Кременецьких. Що погнало їх у неблизьку дорогу, відірвало від рідної домівки? Чи не «ласка» панська, настояна на поті і омита кровлю? Особливо важкі часи настали для кременчан, коли попали вони у вотчину до польської королеви Бони Сфорци. Чи не тому стільки легенд оповідають в народі про ті страшні часи? Але не корився волелюбний український народ ішов на Дике поле, гуртувався у повстанські загони і в місцевих лісах, щоб захистити свою волю, свою честь. Нерівні були сили. Та ні тортури, ні смерть не поставили українців на коліна. Про ті страшні знущання, які зазнав народ під гнітом польсько- литовських правителів і йдеться у цій легенді.
Легенда про Степана
Жили собі у селі під Крем'янцем молоді брат і сестра - Степан і Оксана. Степан - красний леґінь, мрія всіх тутешніх дівчат. А Оксана - як ясне сонце, що встало із-за гір, - кращої не було в цілій окрузі. Та прийшло лихо і в їхню хату: спочатку померла від натужної роботи на панщині матуся з татом, потім управитель загрузив на фіру все зерно з комори, мовляв за борги, потім солдати забрали останнього вола. Терпеливо зносили вони незгоди. Тільки хмурилось чоло у Степана, все рідше сяяла перлами усмішка сестри. - Нічого, Степанчику, - втішала брата Оксана, - дав Бог день, дасть Бог їжу. Як-небудь потерпимо. Але людському і нелюдському терпінню буває край. Повернувся раз увечері з поля Степан, здивувався: сестра не зустрічає його, як завжди, біля перелазу. Тільки сусідка голосить: - Біда, Степане, біда. Приїхали воїни королівські і забрали всіх дівчат. І Оксану твою забрали. Потьмарилось в очах у Степана. Взяв Степан батькову гартовану шаблю, перехрестився перед образами і подався до Крем'янця. Пізно вночі добрався він до замку. Як не благав, не впустила його варта. Лиш на ранок сонна охорона ліниво відчинила ворота. Але було вже пізно: у дворі стояла безволоса сестра, а навколо реготали ситі паничі. Зустрілась дівчина очима з братом, здригнулись від наруги дівочі груди. Наче причинна, пішла вона до величезного колодязя - здавалось би води напитись. Не воду пішла пити обезчещена дівчина. Без крику, без стогону пірнуло тіло у чорне провалля. Тільки загуло. Диким звіром закричав Степан і кинувся на нелюдів. Блискавкою майнула козацька шабля. Впав один, другий, третій. Та сили були нерівні. - На палю це бидло! Вкопати так, щоб усе місто любувалось на цього пса. І не здіймати доти, доки птахи до костей не обклюють. Мовчки, як і сестра, прийняв нелюдські тортури Степан. Мовчав, коли зіп'яли кола і вкопали за стіною фортеці на виду у міста. Тільки хрипле дихання та кров з прокушеного наскрізь язика видавили йог муки. Чи бачив Бог і його страждання? Коли сонце кинуло прощальний відблиск і сховалось за горизонтом, Степан сконав і чиста душа його полетіла високо-високо, туди, де чекала на нього сестра. А вночі якісь сміливці, ризикуючи власним життям, таємно зняли Степанове тіло і обережно знесли з гори. Ніхто не знає, де поховали молодого козака. Але та крута стежка, що стала останньою його дорогою, зоветься відтоді Степановим Спуском.
