Український академік фізик-теоретик, лідер першої опозиційної сили в Незалежній Україні, депутат Верховної Ради чотирьох скликань та кандидат у президенти Ігор Юхновський розповів в одному з інтерв’ю про навчання у Кременецькому ліцеї (гімназії), три окупації та свідоцтво про закінчення лісотехнікуму, виписане за пляшку.
Мало хто на Тернопільщині знає про тісний зв’язок видатного земляка з Кременцем. Мабуть, тому, що Ігор Юхновський мешкав у Кременці ще задовго до того, як Кременецький повіт роздрібнили на кілька районів, котрі згодом приєднали до новоутвореної Тернопільської області.
Науковець та політик з великим трепетом згадує місто, котре називають Маленькою Швейцарією. А надто – навчання у Кременецькому ліцеї ще за Польщі.
– До приходу радянської влади, я навчався у Кременецькому ліцеї. Це був чудовий ліцей. Якби мене запитали, як має бути облаштована середня школа в Україні, я взяв би за взірець Кременецький ліцей, – каже академік в інтерв’ю «У гостях у Дмитра Гордона».
Розповів Ігор Юхновський і про те, як місцеві спочатку зраділи можливості навчатися рідною, українською, мовою, і як швидко розчарувалися у радянській владі. Зокрема, він розповів, як щотижня з гімназії забирали старшокласників за те, що ті на хвилі патріотичного піднесення почали писати вірші про Україну… Пізніше, коли до міста увійшли німецькі війська, їхні тіла знайшли у Кременецькій в’язниці.
– Німців у місті зустріли спочатку, як визволителів. Коли відкрили в’язницю і вглиб на 1 метр від підлоги знайшли цих замордованих гімназистів, знайшли й садиста, який це зробив. Це був місцевий продавець м’яса, його вели через все місто, кременчани ледве не розірвали його заживо, – пригадує Юхновський.
Та й німецькі «визволителі» швидко показали свою справжню суть. Вони почали розстрілювати місцеву інтелігенцію, створили єврейське гето та розстрілювали євреїв.
З великою любов’ю та повагою Ігор Юхновський згадує свого кременецького вчителя математики, якого учні між собою називали «професор Кац».
19-річним юнаком, коли Кременець уже звільнили від нацистів, Ігор Юхновський пішов на фронт, бо не міг дивитися в очі матерів своїх друзів, котрі на той момент уже воювали. Демобілізувався у 1946 році і тоді, як він сам зізнається, за пляшку горілки, розпиту разом з батьком, директор лісотехнікуму виписав свідоцтво про закінчення навчального закладу.
– Свідоцтво директор написав на звичайному аркуші з зошита, на основі цього документу мене прийняли до Львівського політехнічного університету. Фактично ж я мав лише 7 класів освіти, тож в університеті вчився, як проклятий, – пригадує науковець.
З того моменту Ігор Юхновський став львів’янином. Та саме у Кременці заклалися основи його сьогодні видатної особистості. Невелике волинське місто назавжди залишилося в його пам’яті, у свої 93 роки академік розповідає про нього так, ніби події його дитинства та юності відбувалися лише вчора.