Header Ads

Кременець. Сховище часу

Хтось називає Кременець «маленькою Швейцарією», інші порівнюють зі Львовом, а декотрі взагалі «Волинськими Афінами» охрестили. Ну таке. Порівнювати міста — трохи дурна звичка, як на мене. А тим більше рідні. Ні. Для мене це виключно Кременець. І ні порівнювати, ні тим більше перейменовувати його не хочеться. Затримайте дихання, пірнаємо!

Ви помітили? Якось так є, що про все, що викликає сильні почуття і емоції, гарно виходить хіба що помовчати. Саме це я й робила, коли мова заходила про рідне місто. Але приходить момент, коли розумієш, що час зібрати думки та слова до купи і поділитися ними з іншими. Якраз варто. Сьогодні про Кременець.

Довго не могла сформулювати речення, яке б вдало описало це місто. Точніше ті почуття, які наповнюють в момент перебування тут.
Благо, вдало взяла у руки Толкіна. Сформулював за мене.
“Здається, час тут не минає. Він просто є» (с) Дж. Р. Р. Толкін
Влучніше й не скажеш.
Мені час в Кременці зупиняється. Тут наче сховище. Усе, що було і що є, залишається далі бути. Ніби минуле і теперішнє зливається. Тому, коли йдеш вулицею, бачиш не лише те, що бачиш, а й те, що знаєш і пам’ятаєш.
stare_i_nove
Кожна сторона має ще як мінімум дві.

Місто без визначення

Хтось називає Кременець «маленькою Швейцарією», інші порівнюють зі Львовом, а декотрі взагалі «Волинськими Афінами» охрестили. Ну таке. Порівнювати міста — трохи дурна звичка, як на мене. А тим більше рідні. Ні. Для мене це виключно Кременець. І ні порівнювати, ні тим більше перейменовувати його не хочеться.

Затримайте дихання, пірнаємо!

До міста веде три дороги, ми заїжджатимемо зверху. Зі сторони Тернополя.
Знаю людей, які люблять називати Кременець містом-ковбасою. І та, згідна, звучить ще ефектніше, ніж “Швейцарія” чи “Афіни”. Але це все через протяжність головної вулиці. Власне, проїхавшись нею, можна побачити більшу частину всіх пам’яток. Хоча насправді Кременець значно більший, ніж здається на перший погляд. Особливо, коли починаєш шукати якісь цікаві місця. Їх тут справді вистачає.
Щоб не збиватися, пройдуся спочатку центральною вулицею, далі подивимося ширше.
При в’їзді зразу видно візитівку міста, Замкову гору Бону. Її можна побачити практично з будь-якої точки міста. 
bona
Але про Бону пізніше, бо зараз вона лише на горизонті. 

Костел Cв. Станіслава

Kostel_Sv_Stanislava
Багато фактів про цю церквушку не знаю, пам’ятаю лиш, що проект стягнули із петербурзького костелу св. Катерини.
Kostel_Sv_Stanislava_
А ще там всередині є дуже крутий пам’ятник Юліушу Словацькому, який зробили в Парижі і встановили тут в честь дня народження поета (100 років). Його не покажу, приїдете — подивитеся :)
Основний сік в центрі. Тут, якщо стати посеред дороги і прокрутитися на 360 градусів, можна похитнутися із кількості побаченого. Єзуїтський колегім, будинки-близнюки, Миколаївський собор, знов та сама Бона. Ай. Краще не крутитися, бо починає шуміти у голові. Підемо по черзі.

Вільнюський університет у Кременці

Неймовірно, як багато всього може відбутися в стінах однієї будівлі. Наскільки величною вона може бути в один період, і наскільки незначною у інший.
Почну з початку.
Єзуїтський колегіум. Це найвища, найбільша за площею, найдорожча (про суми, які були туди вкладені, напишу згодом) споруда в місті. Щоб побачити ці масштаби, бажано вилізти на одну із гір.
Вигляд на єзуїтський колегіум з Воловиці
Вигляд на єзуїтський колегіум з Воловиці
Вигляд на Єзуїтський колегіум із Замкової гори
Вигляд на Єзуїтський колегіум із Замкової гори
Тепер уявіть, що ви потрапили в XVIII століття. 1701 рік. Вам теж ця цифра ні про що не говорить? Може й говорить, якщо ви не такий невіглас в історії, як я. Але нехай. Якщо теж не сильно в темі, можете просто уявити все чорно-білим. Так воно здасться трошки ближчим.
Stare_Nove_Misto

Саме у цей час до Кременця (тоді це був Крем’янець) завдяки гостинності старости, приїхали ченці-єзуїти.  
Довго не метушившись, гості зразу прибрали до рук місцеві церкву і собор. Потім взяли грошей в польських магнатів, добудували костел, створили колегіум, і почали ополячувати і окатолючувати кременчан.
Єзуїтський колегіум — найвища споруда в місті, висота — 42 метри
Єзуїтський колегіум — найвища споруда в місті, висота — 42 метри
На будівництво всього комплексу витратили 154, 911 злотих (пробувала перевести в сучасні гроші, але не вийшло. Якщо комусь вдасться, поділіться в коментарях). Спонсорували будівництво князі Вишнівецькі.
Над балюстрадою і кованою огорожею працювали місцеві майстрі.
Над балюстрадою і кованою огорожею працювали місцеві майстрі.
Так як в 1773 році орден єзуїтів відмінили, колегіум закрився.

І ось тут почалося

Спочатку на місці колегіуму відкрили світську школу, а пізніше, 1805 року, тут з’явилася Вища Волинська гімназія. Складалася вона з двох відділень: нижчого (4 роки навчання) і вищого (6 років навчання).
Проектував колегіум відомий архітектор Павло Гажицький
Проектував колегіум відомий архітектор Павло Гажицький

Далі було ще цікавіше

 У 1819 році гімназія виросла і стала ліцеєм. Тепер це вже елітний. освітній.заклад. вищого. типу. Відчуваєте силу? А вона справді була. Рівень викладання був настільки високий, що місцевий ліцей почали прирівнювати до Вільнюського університету.
 Польський просвітитель Тадеуш Чацький (він приклав чи не найбільше зусиль для створення цього всього), разом зі своїм помічником Гуго Коллонтаєм зібрав для покращення рівня освіти 415. 720 золотих.
DSCF0182

Тут викладали: мови (польська, російська, грецька, французька, латинська), природознавство, фехтування, архітектуру, креслення, музику, топографію, політичну економію, плавання.
Окремо гордилися в ліцеї своєю бібліотекою, яка налічувала на той час більше 32 тисяч книг.
Ezuitskii_korpus
Окрім розумних книжок, було тут багато мудрих людей, які деякий час займалися викладанням. Імена називати? Окей, вглиблюватися у біографії не буду, а імена таки впишу, бо ж справді важливі особи.
Тут викладали:
DSCF0146
Все було дуже гарно і добре, поки не почався визвольний рух з традиційними наслідками. Ліцей закрили. Точніше перенесли. До Києва. Зібрали все обладнання, бібліотеку і передали до університету ім. Св. Володимира (сучасний КНУ імені Тараса Шевченка).
Щодо приміщення ліцею, то його спочатку “забили дошками”, а потім відкрили тут внз, який пізніше став педагогічним інститутом.

Далі

Ставши біля мурів колегіуму, зразу бачиш три наступні пам’ятки: будинки-близнюки — праворуч, Миколаївський собор — ліворуч, ну і Бона. Як завжди.
Kremenets_Mury

Спершу йдемо до близнят

Це два будиночки, з’єднані спільною стіною. Як і багато інших місцевих споруд, побудовані в стилі барокко.

Budynky_blysnjuky

Миколаївський собор


Mykolaivskii_sobor
Побудували з ініціативи самої Бони. Ні, не гори. Польської королеви, в честь якої її якраз і назвали, але про це згодом.
Спочатку то був Францисканський монастир, який під час повстання добряче розгромили, а опісля відновили знов.
DSCF9907
Сам Потоцький доклав зусиль (точніше грошей) до розвитку монастиря. Завдяки його щедрим внескам, з часом тут добудували двоярусну дзвіницю.
Kremenetskii_sobor

Ось тепер можна й на Бону

Тут є два способи добирання: швидкий і легкий. Можна підніматися серпантином, а можна стежкою напряму. Тут хто як любить.
Висота гори - 397 м над рівнем моря. Від відошви - 105 м.
Висота гори — 397 м над рівнем моря. Від відошви — 105 м.
Гордість Кременця ще із 1240 року. Саме завдяки Замковій горі, місто вистояло набіг золотоординців, на чолі яких стояв відомий Хан Батий.
Подобається легенда:
Кажуть, оборонці ще завчасно дізналися про наближення ворогів, а тому мали час для підготовки. І ні, вони не збирали військо, не готували зброю, не складали план оборони. Вони… обливали гору водою. Таким чином вона перетворилася у суцільну льодяну брилу, через що вороже військо і не змогло її захопити. Постояли деякий час, а потім у розпачі зняли облогу і пішли з міста.
Kremenets_Bona
Цікава історія, якби не одне «не»: на горі немає водного джерела, а носити її з підніжжя було б досить таки складно. Проте, ну звідки хто може знати. Може й носили. А може погода посприяла. Це таке. Хороша історія, тому внутрішній скептицизм поки що хай поспить.
Головні ворота
Головні ворота
Після Батия тут побував Куремса. Ще один ненаситний. Проблеми з ним трохи були, але міста все одно не захопив, так само пішов ні з чим (хе-хе).
mury_zamku
Кому вдалося по-справжньому захопити фортецю, так це князю Васильку Романовичу. Розгромив настільки, що замок цілком втратив своє оборонне значення. Приблизно через 30 років мури відновили (подякуємо князю Мстиславу).
Цікаво: дуже часто до Замку заїжджав литовський князь Вітовт. Історія сповіщає, що саме тут він приймав послів з Англії, Франції, Великого Новгорода і Пскова.
А ще. Знаєте Свидригайла? Так ось, він просидів у підземеллях Кременецького замку цілих вісім років. Да, Вітовт любив свого суперника.  
kremenetskii_zamok

Замок, який витримав набіги чужинців, впав перед своїми

В останній боротьбі фортеця пробувала встояти перед козаками, яких привів сюди в 1648 році полковник Филон Джалалій. Тут до семитисяного війська приєдналися місцеві повстанці, взяли замок в кільце облоги і зруйнували майже вщент. Після цього фортеця більше не відбудовувался.
Майже як Велика Китайська стіна :)
Майже як Велика Китайська стіна :)
На початку ХХ століття всі ці мури хотіли розібрати, а з каменю зробити в місті дорогу. На щастя, вистачило розуму обійти цю ідею стороною.
Вигляд на Кременець із Замкової
Вигляд на Кременець із Замкової

Козак, який залишився на Боні до сьогодні

Придивіться.
Знайдіть козака
Знайдіть козака
Ви його бачите?
Kozak

Не знаю, чи є якась легенда про цього вмурованого козака, але сподіваюся що нема, бо тоді можна придумати свою. Будь-яку.

Таємничі козацькі могили

Не зважаючи на те, що козаки виграли у боротьбі, без втрат все одно не обійшлося. Після виснажливої битви вони спустилися з гори зі значною кількістю мертвих братів, яких мусили десь поховати. Але оскільки сонце почало вже сідати, вирішили не порушувати традицій і дочекатися ранку, щоб провести мертвих з усіма почестями. Коротше, лягли спати, залишивши загиблих поруч себе.
І.
Ось тут цікаво. Зранку, прокинувшись, козаки раптом побачили, що на місці тіл тепер стоять кам’яні могили.
П'ятницький цвинтар під горою Черчою
П’ятницький цвинтар під горою Черчою
Kremenets_kozatski_mohyly
До теми цвинтарів.
Ні, я не буду писати про всі місцеві кладовища, згадаю лиш ще одне, яке завжди вражало. Купа кам’яних могил, які здалеку виглядають дуже моторошно. Завжди мороз бігав по шкірі, коли дивилася на них, а тут раптом вирішила підійти поближче.
Цьому кладовищі більше п'яти століть
Цьому кладовищі більше п’яти століть
І дивно, бо зблизька все геть по-іншому. Якщо піднятися вверх, можна почути незвичну тишу, яка час від часу перебивається співом пташок. Тут поховані євреї. І здається, це місце справді наповнене спокоєм.
kremenets_jevrejske
Так як мова зайшла про євреїв, хочу згадати одну історію, яка сталася в місті наприкінці XIX століття:

дівчина-єврейка познайомилася в Кременці з хлопцем-християнином, після чого в них почалися роматничні стосунки. Все було настільки сильно, що дівчина погодилася прийняти віру коханого. Громада, сприйнявши це як щось гріховне і неприпустиме, вирішила згадати бібілійський звичай і закидала дівчину камінням. До смерті. Подія так схвилювала відомого українського художника Миколу Пимоненка, що він намалював з цього картину.
Микола Помненко "Жертва фанатизму". 1899 рік
Микола Помненко «Жертва фанатизму». 1899 рік
Щодо кладовища, сподобався вигляд, який відкрився з гори.
Вигляд на Кременець з єврейського кладовища
Вигляд на Кременець з єврейського кладовища
Тут зразу видно наступну пам’ятку — Богоявленський монастир.
Kremenets_Monastyr
Monastyr
Далі, проїхавшись вниз по головній дорозі, можна натрапити на ще одну цікаву архутектурну пам’ятку.

Полкова Церква

Polkova_tserkva
Названа так, бо будували її солдати російської армії. Це був 42-й піхотний Якутський полк, який з’явився тут в 60-х роках дев’ятнадцятого століття. Під час війни полкове містечко було знищене, а храм зберігся, тому в 1919 році його освятили вдруге і дали ім’я Покрови Пресвятої Богородиці.
DSCF0001
DSCF0003

Буковель плаче. В Кременці катаються на санях навіть при +30

Хочете покататися на санях влітку? В Кременці це можливо. Саме тут знаходиться єдина діюча санна траса в Україні. Протяжність траси — 830 метрів. Кількість віражів — дев’ять, десятий фінішний.
sanna_trasa
У будні тут можна зустріти тренера, який дозволяє відчути цей адреналін кожному бажаючому. Сані, інструктаж — усе на місці.
Sanna_Trasa_Kremenets
Якщо хочете побачити, як катаються професійні спортсмени, приїжджайте сюди в період 14-17 серпня. Саме в цей час тут проходить міжнародний турнір з санного спорту «Кубок Бони».
sanna_trasa_v_krementsi

Це ще не все

Все, що я показала — це лиш маленька частина Кременця і його історії. Музеї, старовинні будинки, гори, краєвиди — дуже багато всього залишилося за межами цього посту. Але я втомилася показувати, приїжджайте дивитися самі.
Тут є одна хорошаа перевага: ви завжди бачите щось, що наповнює. Коли стоїш в місті — бачиш гори і різні місцеві пам’ятки, піднявшись чуть вище — насолоджуєшся величезним небом і загальним виглядом Кременця.
Щоб взнати місто, можна про нього почитати. Щоб відчути — треба приїхати.

...

Новини партнерів

Loading...
На платформі Blogger.