Header Ads

Мандрівка в часі древнім Шумськом

Шумськ – сучасний райцентр Тернопілля, невеликий за площею та кількістю населення (5,3 тис. чол.), нагадує таке собі затишне селище, яке “загубилося” в часі…

Чому ж так сталося? Можливо тому, що він знаходиться на крайній півночі області, мовби відособлений від решти території, і цьому райському куточку влада приділяла й приділяє ще мало належної уваги. Якщо порівняти з іншими райцентрами, то у Шумську за 50 років мало що змінилося, хіба що містечко розрослося приватними будинками. Місто зберегло в більшій мірі свою автентичність, своєрідність і природність. Усе ж таємниці історії так і б’ють потужним джерелом зі всіх сторін краю і цьому непідвладний час.

Родзинки давнього Шумська та його околиць

774103267 138518918
Перед розповіддю про це дивне містечко слід зазначити, що поряд із вулицями Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка, Котляревського є й такі, яких немає, напевно, в жодному місті, містечку чи селі нашої країни, – Українська, 840-річчя Шумська, Вишнева. Також історичні та за місцевими ознаками – Волинська, Князя Острозького, Богдана Хмельницького, Озерна, Вілійська тощо.
Є декілька версій походження назви містечка, але всі вони, так чи інакше, походять від назви звуку природного явища – шуму. Шумлять привітно крони дерев прадавніх лісів від вітру, води річок Куми і Вілії (притоки Горині), на правих берегах яких розміщений Шумськ, іде шум від навколишніх боліт, яких є багато і з яких виділяються зі звуком гази. До цього переліку можна додати й шум битв мешканців із різними нападниками, і звуки полум’я пожарищ, звитяжні крики слави захисників рідного краю в ім’я перемоги та багато іншого.
Перша письмова згадка про Шумськ міститься в Іпатіївському літописі і датується 1149 роком. На той час він був найбільшим містом південної Погорини, центром волості. У 1199 році став волосним центром Галицько-Волинської держави. Проте  різними археологами в різні роки тут було виявлено поселення ще з часів трипільської культури, і, на думку багатьох вчених, місто було започатковане набагато раніше літописної згадки про нього.
Коротко про найголовніші історичні віхи та пам’ятки міста, краю розповіла завідувач районним краєзнавчим музеєм Алла Матвіюк.
– Шумчани пам’ятають і гордяться своєю історією, знають давніх правителів свого краю, які зміцнювали та розвивали всіляко свої володіння та людей у них. Наприклад, таких князів, як Інґвар Ярославович, Святослав Інґварович (загинув у 1223 році в битві на Калці), Данило Романович (завдяки якому в 1233 році під Шумськом було розбито угорське військо), Василько Романович та інших. До речі, на честь та славу подібних подій і постатей тут встановлено каплички з фігурами Матері Божої обабіч доріг на с. Бриків та м. Кременець. Шумське князівство пізніше було під Литвою, Польщею, а саме городище в ХІІ-ХІІІ століттях розміщувалось на горбах теперішньої паркової зони «Соснина», воно було оточене валами, до яких із півночі та сходу прилягав великий міський став. Річку ж Вілію перетинали в ті часи міст та гребля, нижче останньої були два водяні млини. До сьогодні зберігся «Старий млин» 1905 року і він є місцевою архітектурною пам’яткою. У середньовіччя населення нашого краю займалося рільництвом, скотарством, полюванням, рибальством, бортництвом, різними ремеслами. І фактично прості люди приймали завше на себе всю тяжкість ударів нападників різної масті, тоді як знать ховалася за замковими мурами та валами. У пізніші часи, за історичними даними у 1868 році, в місті працювало декілька заводів, винокурний був серед них найбільший, а також цегельний, пивоварний, три шкіряних, дві невеличкі ткацькі фабрики з виготовлення полотен. У 1874 році відкрилася лікарня, була й аптека, – переповіла краєзнавець.
Навколо Шумська є багато курганів, зокрема біля сіл Сураж та Бриків. Вони ніби живі свідки історії, бережуть спокій сучасного міста. На горі в «Соснині» й донині зберігся один кам’яний хрест, поїдений часом, морозами та спекою, дощами й вітрами. У давнину на тому місці була церква Святого Симеона, в якій складали молитви князі, йдучи на війну чи творячи добрі діла. Другий подібний хрест недавно було перенесено до міста і встановлено обабіч вулиці Української та прикріплено на ньому таблицю з надписом «В пам’ять про тисячі жителів Шумщини, жертв тоталітарних режимів ХХ століття».
У Шумську є ряд історичних та архітектурних пам’яток, наприклад: костел Непорочного зачаття Пресвятої Діви Марії – діючий парафіяльний храм РКЦ, відбудований у 1995–2005 роках замість пам’ятки сакральної християнської архітектури XIX століття, церква Преображення Господнього – пам’ятка архітектури ХVІІ століття національного значення, інші».

«Урочисто клянуся перед святою землею Українською»

У 1999 році на майдані біля будівлі Шумської РДА було закладено за проектом Казимира Сікорського мальовничий скверик-комплекс із туй та інших рослин, у центрі якого на повний зріст красується бронзовий монумент Т. Шевченку. Нині це місце названо «Площа Героїв Майдану», тут же встановлено і червонуватий гранітний обеліск Героям Небесної сотні. Під час Революції Гідності багато шумчан побувало у столиці на Майдані, а нині не менше їх відслужили чи служать у зоні АТО, захищаючи Батьківщину і спокій земляків.
Шумчани віддають шану всім героям України – як колишнім, так і теперішнім. Так на місцевому цвинтарі вони облаштували пам’ятник з великим хрестом та вирізьбленими іменами загиблих за волю України повстанців ОУН-УПА. Тут завжди прибрано і тихо, завше є живі квіти… Якщо знову звернутися до історії, то найяскравішою постаттю серед повстанців краю Мельниківського напрямку (ОУН-М) був Микола Медведський із позивним «Хрон». Починаючи з грудня 1941 року, в Чорному лісі Шумщини створювалось багато повстанських загонів, закладалися їх бази. Одним із таких загонів у кількості 150 вояків і командував «Хрон». База його загону була закладена в березні 1943 року в лісі біля озера Глибоке, а перше бойове хрещення відбулося раніше біля Стіжка. Інша визначна постать повстанця Бандерівського напрямку (ОУН-Б) – Іван Климишин із позивним «Крук». Пізніше ці два загони об’єднались у так звану Антонівецьку республіку (від с. Антонівці, що на Шумщині). До нашого часу дійшов достовірний текст присяги повстанців на вірність Батьківщині. Ось його зміст: «Я, воїн Української повстанської армії, взявши в руки зброю, урочисто клянуся своєю честю і совістю перед великим народом українським, перед святою землею Українською, перед пролитою кров’ю усіх найкращих синів України та перед Найвищим Проводом народу українського боротися за повне визволення всіх українських земель і українського народу від загарбників та здобути  Українську самостійну соборну державу. В цій боротьбі ні пожалію не крові, ні життя і буду битися до останнього подиху й останньої перемоги над усіма ворогами України…».

«Знехаяна чужими… і своїми, та милувана Господом з небес»

Як вже зазначалося вище, місто Шумськ дуже поволі крокує до сучасної цивілізації. Можливо, у помислах і думках людей вони ступають далі, але насправді картина не зовсім втішна. Шумськ мало подібний на місто, хоч тут є декілька багатоповерхівок, розвинута така-сяка інфраструктура, гарно облаштований центр, ведуться роботи з благоустрою декількох вулиць тощо. Але після першого знайомства з містом кидаються в очі старі будинки, які от-от розваляться, вулиці, що не знали давно ремонту, і пустирі зі стихійними смітниками. Дивно, що на території міста є ще стільки «порожніх» місць, тоді як в інших райцентрах області, наприклад, у тому ж найближчому до Шумська Кременці, кожен квадратний метр задіяний. Також дивним і незрозумілим є те, що вже створено територіальні громади, пішов потік коштів у скарбницю і їх необхідно лише правильно і розумно розподілити на благо рідного міста та його людей, але цього практично не видно. Крім того, район багатий на торф, буре вугілля, піски, вапняки та глини, мінеральні води, інші ресурси. А яка природна краса буяє навколо! І все це пропадає, не використовується у повній мірі, мало залучаються свої та зарубіжні інвестори, поволі розвивається якісна сучасна інфраструктура району. Зрозуміло, провина в цьому не вуйка, який пасе корову, і не цьоці, яка не розгинає спини на ланах, а у місцевій владі.
Відвідавши це прекрасне містечко, мимоволі порівнюєш його з перлиною, але не оправленою, а якоюсь трохи дикою… При цьому в душі виникає туга, якийсь жаль за нереалізованими в часі потужностями краю з привітними щирими людьми-трудівниками, більшість з яких і виживає в сучасних умовах лише завдяки своїм господарствам або рідні, що працює за кордоном на «чужого дядю». Ось про такий жаль чи тугу написав вірш місцевий ентузіаст-краєзнавець, письменник і поет Сергій Синюк: «Моя любов пекучо-невгасима – оця земля лісів, лугів і плес, зневажена сусідами черствими, та милувана Господом з небес… Цей край тихенько світиться для мене: знехаяний, непишний, але мій…»   І далі автор усе-таки має надію у серці своїм на краще і вселяє її іншим: « … Врю, що преобразиться зримо, постане в сяйві тисячі чудес. Знехаяна чужими… і своїми, та милувана Господом з небес».
...

Новини партнерів

Loading...
На платформі Blogger.