Header Ads

Легенда про гору Гостру, що на Кременеччині

Як їхати із Кременця на Почаїв, то зліва стрімко височить над полем гора Гостра, поросла сивиною і тереном. Обіч неї висока могила, і здається, що то братик молодший тягнеться до старшого. А на самому вершечку гори – велетенський камінь.

… Колись на горі жило страшне Ревище. І ніхто не смів підходити навіть близько до нього. Ніхто його не бачив, зрідка озивалось воно гучним ревінням і риком. Йшли роки, одні люди відходили, інші тяжко працювали, здобуваючи собі на життя.
Одного ранку заревло Страховище. Над горою задиміло і запахло смаленим. Люди звикли до крику, але той раз земля почала дрижати і донісся нечуваний гуркіт. Зібралася громада і рушила до Ревища запитати чого він бажає. Як підійшли ближче, то жахнулися, вершина гори обвуглена і тече в низ вогняна вода. Попадали на землю люди і почали гризти її на знак покори.
Нараз стихло все, лише гора витягнулась до неба гострим кінцем, поливаючи кров’ю.
Ворожбит старий сказав громаді, що не буде спокою на землі до тої пори, доки молодий безгрішний парубок не заткне камінням пащу Ревищу. Довго шукали люди поміж собою молодця, таки знайшли. То був сирота небаченої сили й краси. Що пас отару на далеких гірських пасовищах і виріс серед каменів, лісу і овець. Ходили до нього і діди і мужі і жінки з дітьми – не послухав. Не знали люди про його біду, не хотів він знати і про них.
Пішла тоді до нього красуня Блаватка, заплакала перед ним безутішно і схилилася до його могутніх грудей. Навідає ніхто, що то була за мова, але на ранок сміливець пішов до Ревища. За ним – багато людей, а найперша – Блаватка.
Коло підніжжя гори віднайшов він велетенський камінь, поглянув ласкаво на дівчину, зігнувся під тягарем і пійшов.
Побачили його постать вже там, де трава і ліс спалені і чорна земля. Спинився на вершині і жбурнув камінь…
Загриміло, загуркотало навкруги. Якась сила кинула всіх знову на землю. Світом трясло, як решетом, нараз все замовкло. Стали всі, сміливця ніде не видно, а гора витягнулась вверх ще більше. Тіло юнака віднайшли аж за добу – знівечене і попечене в ямі біля підніжжя гори. Закричала страшно Блаватка і побігла у гущавінь лісу. Здогадалася, що сама вбила свого коханого. Безгрішний він, а цілований нею, і поцілунок її вбив його…
Люди поховали хлопця біля гори і насипали високу могилу, а Блаватка приходила на могилу щодень і зрошувала її слізьми. Де капне сльоза – виростуть блавати. Ходила поки не вмерла на ній від горя. Море блаватів квітне щороку на їх спільній могилі.
Не тільки красуня Блаватка залишилась в пам’яті народній. Ім’я сміливої і гордої Ірви носить потік, що своєю стрімкою течією оповиває Кременець.
...

Новини партнерів

Loading...
На платформі Blogger.