Header Ads

НА ЗЛАМІ ЕПОХ (Кременеччина у 1917-1920 роках). Продовження ...

Доповнення до попереднього повідомлення про історію Кременця.

Солдатський рух
Найбільш піддатливим революційній стихії були солдатські маси. Кременець, як місто, в якому на весну – літо 1917 року знаходився штаб 11 – ї російської армії, було місцем квартирування багатьох військових частин російської армії. За традицією цього часу почали формуватися ради робітничих депутатів та військові комітети. В середині квітня 1917 року делегати 11-ї армії обрали армійський комітет, головою якого став Микола Кириленко – майбутній делегат ІІ З’їзду Рад, Верховний Головнокомандуючий армії Радянської Росії, голова Верховного трибуналу при ВЦВК, нарком юстиції СРСР.
Значну масу серед них становили прибічники українського самостійницького руху, яких називали просто «українці», без якогось ідеологічного забарвлення. В Кременеці, за зразком Києва та інших міст, було утворено Український військовий клуб ім. гетьмана П. Полуботка, який розпочав активну роботу по формуванні українських військових підрозділів у складі російської армії. Слід відмітити активне сприяння у цьому процесі колишнього командуючого російської армії Л. Корнілова, який вбачав в українських підрозділах найбільш бойові військові частини, і процес українізації армії розпочав ще у 1916 році. З Кременцем в той час пов’язана доля Саватія Березняка – солдату штабу корпусного суду 11-ї армії, обраного до Центральної Ради на Національному Конгресі і переобраного на ІІ - му та ІІІ – му Військовому з’їзді. Був головою Всеукраїнської Ради військових депутатів.
На початку літа активну агітацію в частинах Південно – Західного фронту розпочали здійснювати більшовики, перш за все представники ЦК РСДРП(б) Активну агітацію у 11-й армії проводили М. Кричевський, Г. Чудновський, М. Криленко, К. Пальвадзе та І. Дзевальтовський. І їх діяльність мала конкретні, руйнівні для фронту, наслідки.
Фронт, під впливом як невдалої політики тимчасового уряду, так і агітаційної роботи соціалістичних партій розвалювався. Солдати відмовлялися іти в атаку, виконувати накази командирів, відкрито проявлялося недовір’я до офіцерів. Так 27 травня 1917 року 42 Якутський піхотний полк прибув на доукомплектування та відпочинок у Кременець. Тут він застав розгромлені казарми та службові приміщення. Напередодні Червневого наступу російських військ на Тернопільщині полк направили на фронт. Але в ньому, як і в більшості військових частин Росії, поширилися революційні настрої – полк заявив про страйк. І тільки особистий авторитет командира полку полковника Антоновича зуміла переконати підопічних вийти на позиції. У своїх агітаційній діяльності більшовики свідомо поширювали дезінформацію, спрямовану на розвал фронту.
Часто солдати ставали тим чинником, який загострював ситуацію в селі. Так восени 1917 року у селах Присілки, Борсуки, Борисівка, Перемики, Вербівці солдати самовільно розпочали рубку лісу та розбирання фільварочних будинків графа Ржевуського. До них почали приєднуватися селяни.
У період корніловського повстання в серпні 1917 року у Кременці знаходилася ставка Південно – Західного фронту командуючого А. Денікіна, яка його підтримувала. 28 серпня військові комітети за заявою офіцерських ординарців, які виявили контреволюційну діяльність головнокомандуючого та його офіцерів, арештували весь штаб фронту.
Більшовицький переворот вніс ще більше сум’яття у солдатські маси. Купившись на демагогічні лозунги нової влади, армія почала надзвичайно швидко більшовизуватися. На початку листопада 1917 року відбулася демонстрація та мітинг солдат 11 – ї російської армії у Вишнівці на підтримку радянського уряду.
18 – 24 листопада 1917 року у Бердичеві відбувся Надзвичайний з’їзд солдатських комітетів Південно – Західного фронту, на якому більшовики не змогли набрати більшості, необхідної для прийняття їх рішень. Тому у резолюції з’їзду влада Раднаркому визнавалася лише до скликання Установчих зборів. Але у зв’язку із обранням головою військового революційного комітету фронту більшовика Разживіна, вона швидко визнала владу Раднаркому. Лише активне втручання військових підрозділів армії УНР, які заарештували ВРК, зуміло тимчасово призупинити їх діяльність.
Найбільші проблеми у поширенні свого впливу на Південно – Західному фронті більшовики відчували у 11 – й армії, підрозділи якої стояли на Кременеччині. Визначальним у цьому плані виявився ІІІ з’їзді 11-ї армії, який відбувся 3-5 грудня 1917 року в Кременці. На з’їзді було 318 делегатів. Від РСДРП(б) було прислано агітатора Чудновського та члена Революційного комітету Ставки матроса Любецького. Подаємо скорочену стенограма з’їзду.
Протокол засідання військового з’їзду ХІ армії
3 грудня 1917 року
Засідання розпочалося із вимога більшовиків надати їм 5 із 10 місць в президії. Праві ессери висунули ідею формування президії на основі пропорційності в залежності від кількості партійних мандатів. Виникла проблема із мандатами українців. Засідання відкладено на наступний день до вияснення питання про мандати останніх.
4 грудня 1917 року
Прийнято рішення про формування президії на основі пропорційних виборів. Головою з’їзду обрано більшовика Цукатова. До складу президії обрано від більшовиків Флюкова, Алексєєва, Корсакові, Гришина, Берестіна(5 чоловік), від СД(о) Попика, від правих ессерів Касумова, від українців Пархоменка та Голованя. За наполяганням більшовиків до складу президії були обрані почесними членами Ленін, Троїцький, Знов’єв та інші діячі більшовицької партії.
Більшовик Чудновський виступив із широкою промовою про політичне становище в Росії, пов’язане із приходом більшовиків до влади да закликав делегатів до громадянської класової боротьби.
Попик(СД) заявив, що більшовики популярні перш за все через війну, і солдатські ради з її припиненням відійдуть у небуття, тому у них нема ніяких перспектив; звинуватив більшовиків у потуранні низмених бажань народних мас.
Праві ессери здійснили критику земельних законів Леніна, як такого що заперечував приватну власність, та Мілютіна, який лише ослаблював конфлікт між поміщиками та селянами, але не вирішував проблеми; захищали Установчі збори.
Українець Пархоменко відкинув звинувачення українцям у змові проти революції, та заявив, що не розуміє претензії більшовиків до Центральної Ради, так як в Україні класові зміни відбуваються разом із національними. Звинуватив більшовиків у ліквідації державних інститутів та поставив питання, чи визнають більшовики федеративну Україну.
Більшовик Любецький звинуватив Центральну Раду у шовінізмі.
Готліб(меншовик) звинуватив більшовиків у організації війни проти України, так як уже 20 листопада на Київ більшовики направили 8 ешелонів із солдатами, які були завчасно перепинені та розброєні. Вихід із ситуації він бачив у скликанні Установчих зборів.
Правий ессер Бродський заявив про свою стурбованість різким розколом серед солдатів.
Його одно партієць Касумов зазначив, що головними проблемами сучасного становища є земля, мир та громадянська війна. Він відзначив, що ленінський закон про землю був передчасний і призвів перш за-все до масового самозахоплення землі. В питанні укладенні миру зараз все залежить від Німеччини; більшовики в цьому питанні раптово змінили тактику – якщо раніше вони були рішуче проти укладення сепаратного миру, то тепер є його прихильниками. І зараз в країні йде справжня міжусобиця, яка спонукається наступом більшовиків на Україну.
Есдек Федер звинувачува більшовиків у порушенні свободи преси та проведенню арештів депутатів.
Українець Пархоменко закликав до об’єднання всі соціалістичні партії.
Більшовик Чудновський заявив, що революція буде продовжуватись до перемоги не рахуючись із жертвами, звинувачував Україні у пособництві генералу Каледіну та відзначив, що це є час, коли сходить зоря світової революції.
Резолюція з’їзду:
- більшовицький переворот був єдино правильним виходом з кризи;
- праві ессери та меншовики це є дезертири з ІІ Всеросійського з’їзду Рад;
- вся влада Радам;
- визнання Ради Народних Комісарів та Центрального Виконавчого Комітету Ради Робітничих, солдатських і селянських депутатів як вищих органів влади.
Наприкінці окремим голосуванням за переваги більшовиків було прийняте рішення про збереження військово-революційних комітетів.
Таким чином більшовики здобули перемогу і цим розпалили полум’я громадянської війни. Незабаром після з’їзду у Кременці відбулися погроми, в ході яких солдати були пасивними спостерігачами, а то й активними учасниками.
27 грудня 1917 року червоні солдати-фронтовики, господарі Луцька, захоплюють Рівне та створюють радянський штаб Південно-Західного фронту. 31 грудня 150 солдат армії УНР з загону прапорщика Куща захопили Рівне та арештували самозванців.
У Кременці, незважаючи на впливові позиції, більшовики не спромоглися проголосити радянську владу, що свідчило про їх невпевненість у власних силах. Основні події цього часу на території нашого регіону розвивалися на півночі Волині. А вже на початку 1918 року солдатські маси, спродаючи все військове майно, грабуючи та чинячи насильства над мирним населенням, рушили на схід по домівках.
...

Новини партнерів

Loading...
На платформі Blogger.