Історія Кременця – колись потужного освітнього та культурного осередку Волині – досліджена ще далеко не повністю, а окремих тем зовсім не торкалися історики й краєзнавці. Серед таких, зокрема, – історія розвитку залізниці в краї.
Перші плани побудови залізниці до міста з’явилися в 1886 році, коли під горою Куличівка, поблизу Кременця, почали досліджвувати родовище бурого вугілля. Група капіталістів тоді отримала дозвіл влади на розробку родовища і будівництво залізниці від станції Верба Радивилівської гілки Києво-Брестської залізниці до Кременця. Проте змінилося законодавство й іноземцям заборонили видобувати корисні копалини на території Російської імперії. Підприємці, що вклали величезні кошти в дослідження родовища та підготовку видобутку, зазнали великих збитків зі зміною законів. Тому місто залишилося без залізниці.
В той час Російська імперія одержавлювала залізниці і до 1 січня 1895 року всі магістралі на її території в товариств та приватних власників викупили. Після переходу Південно-Західної залізниці у державну власність будівництво Кременецької гілки фінансувалося з казни і обійшлася в 381 485 руб. 58 к. Довжина кременецької гілки становила 31 версту. Мости і всі цивільні споруди на лінії були дерев`яними. Водопостачання на станції Кременець влаштували з джерел самотоком, без спорудження водонапірної башти. 21 січня 1896 року на ділянці Кам`яниця – Кременець було відкрито рух поїздів.
Крім основної лінії, збудували відгалуження довжиною 2 версти – до вугільних шахт князя Кочубея. Згідно з контрактом, укладеним Управлінням Південно-Західних залізниць, з князя Кочубея стягувалася плата за користування залізницею. Проте, виявилося, що запаси вугілля в родовищі були переоцінені. Врешті-решт для промислового видобутку родовище стало нерентабельним і видобуток вугілля припинили. Втім, залізнична лінія, мала регулярне пасажирське сполучення, використовувалася для вантажних перевезень та військових потреб. Від станції Кенеберг перед Першою світовою війною проклали вузькоколійну залізницю через Бущу до торфозаготівель поблизу села Ступно. Ця вузькоколійка, перебудована в 2001 році, нині має сполучення Смига-Буща-Майдан і обслуговує торфобрикетний завод в селищі Смига.
У 1920-х роках, коли Кременець, як і вся Волинь, став частиною Польщі, знову налагодився регулярний рух потягів. Пасажирське сполучення станції забезпечував поїзд Дубно-Кременець. А безпересадочні вагони з Кременця курсували до Варшави, Львова та Луцька. Тоді ж місто отримало автобусне сполучення з Дубном, Луцьком та Рівним, а згодом автобуси почали їздити також до Вишнівця, Почаєва і Шумська.
Під час Другої світової війни Кременецька гілка особливої ролі не зіграла, оскільки радянські війська відступили і боїв у місті не було. В післявоєнний час на станції відновився вантажний та пасажирський рух, за типовим проектом збудовано новий вокзал. Зрештою, коли паровози витіснили дизель-поїзди, місто отримало регулярне приміське сполучення, яке забезпечував потяг Кам’яниця-Волинська – Кременець. Перед закриттям пасажирського руху він мав такий розклад: в 11.07 вирушав зі станції Кам’яниця-Волинська, об 11.58 прибував в Кременець, а в 12.40 відправлявся. Проте потяг курсував напівпорожнім, адже для того, щоб дістатися до Дубна, Здолбунова чи Львова, потрібно було здійснювати пересадку. Кременецький потяг був не дуже популярний ще й тому, що залізниця прямувала в протилежний бік від обласного центру – Тернополя. Згодом єдиний приміський поїзд зняли. А відтак припинилося й пасажирське сполучення зі станцією.
Нині зал очікування Кременецького вокзалу порожній. Місто втратило залізничне пасажирське сполучення ще в рядянський час. Але станція діюча, вона має вантажне сполучення та працюючу касу, що дає можливість у будь-який час відновити рух пасажирських поїздів.
Джерело: ternopil.te.ua
